Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

небо, заволодівши зовнішнім світом, людині не було чого тут шукати, незважаючи на широко проголошену

зверхність землі над усім видимим і невидимим – під час грози людина віддавала владу стихіям.

Господиня зустріла його в дверях, нервово тупцюючи на порозі, ніби танцюючи, щоб викликати

дощ.

– Ну, слава Богу, встиг, — зітхнула жінка. – Якраз до вечері, то заходьте. Тому що туристи не звикли

до нашої погоди, це не Варшава, де, якщо буде сильний дощ, то станеться катаклізм. Там калюжа, там

калюжа, і відразу драма. Мені здається, якби на цьому світі залишилися одні городяни, ото був би катаклізм.

– Я хлопець майже із села, дві повені пережив, тому мене такі речі не лякають.

– Повені? – поцікавилася Валясякова.

– Так, тому що я з Сандомира. У дев'яносто сьомому і дві тисячі десятому боролися з великою

водою. Такої грози не боюся.

– Ну, ти своє пережив. Божі кари на цей світ приходять одна за одною.

– Моя бабуся теж так казала, — сказав Косма, сідаючи до столу, де на нього чекала велика миска

бігосу. – Вона розповідала мені, що коли вона була маленькою, до них прийшов якийсь жебрак, і в нього

була книга, в якій були записані всі біди світу. Що б поганого не сталося у світі потім, саме вона згадувала цю

книгу і сумувала. Вона дивилася на небо під час грози і казала, що це написано в книзі. І я вірив їй.

Над будинком сильно бабахнуло, аж затремтіли склянки на сушарці. Господиня швидко

перехрестилася.

– Бог насилає кари, — сказала вона тихим голосом. – На жаль, вони зачіпають і невинних людей.

Для чого? – кинула вона риторичне запитання, але відразу почала відповідати: – Тому що він хоче змусити

хороших хлопців,щоб ті зайнялися поганими. Як у класі, в школі. Коли я ходила на до доньки на батьківські

збори, якщо хтось з її класу прогулював, усіх карали. Щоб потім за тим негідником всі пильнували.

Вона відкрила шафу й дістала контейнер для їжі з трьох частин, у якому одну миску ставили на іншу.

У найбільшу поклала бігос, у другу – хліб, а в третю – вчорашню котлету. Вона подивилася на Косму й, мабуть, прочитала його мовчазне запитання.

– Це для нашого Рубенса. Сьогодні середа, він прийде до мене щось поїсти. А бігос йому

подобається, бо а кому ж ні? Бігос асоціюється з родинним вогнищем, святами, добре іноді поїсти і згадати

старі добрі часи. У нього теж такі були. Бідна душа.

– Звідки він узявся? – спитав Косма, закінчуючи вечерю. Бігос був дуже смачний, і він змушений був

визнати, що хазяйка священика була не права, коли казала, що Валясякова не вміє готувати.

45

– Ми його прийняли, — без емоцій відповіла хазяйка.

– Ви прийняли?

– А що, це не дозволено? Собаку,що біля халупи блукає можна, а людину - ні? То ми його, як ту

собаку, що втратила дім, нагодували, дали йому притулок. Нагодуй голодного, одягни бідного. Так і в нас, то

тут поїсть, то там, викупається, чоловіки йому часом халупу поправлять.

– Але як він потрапив до Вників? Звідки тут взявся?

– Як для мене, з ним було так, як і усе у нас, у Вниках.

– Це ж як? – запитав Косма після хвилини мовчання.

– Додати пану бігосу? – тим часом запитала господиня з похмурим обличчям.

– Будь ласка.

Поліцейський підштовхнув до неї тарілку, боячись, що відмова від добавки означатиме кінець

розмови.

– За порядком у Вниках Ісус Христос стежить, — дуже серйозно сказала жінка, подаючи йому

добавку бугосу. – Він дбає про те, щоб усе було так, як має бути, як було спочатку, нині, завжди і на віки віків, амінь. Тому, якщо запитати, хто привів сюди цю нещасну душу, то це він, Ісус Христос.

– Тобто він не тільки сходить з хреста і мстить грішникам, а й керує людей у ваше село? – намагався

не надто насмішливо звучати Косма.

– Можете й сміятися, але дороги Господні недосліджені. Одного дня якийсь старий китаєць їсть

кажана, а наступного дня у нас не можна до костелу піти. Але це мене вже не хвилює, ми зранку пішли до

нотаріуса, папери підписали, землю продали. Через два тижні я переїжджаю до дочки в місто. Стану гуляти в

парку і годувати голубів.

Вона закрила контейнер з їжею і вийшла з кухні. Ну от, знову вона залишила Космі загадку.

Косма доїв бігос і витер залишки з тарілки шматочком хліба, як завжди вдома. Як такі дрібниці

залишаються з людиною до смерті? Звички, про які не замислюєшся і від яких неможливо відучитися. Він

поставив тарілку в посудомийну машину і відчув легке запаморочення. Вишнівка священика завершила своє

солодке паломництво від шлунку до кровотоку, перетворивши солодкість фруктів в хмільну ейфорію.

По тілу Косми розлилося цілком приємне тепло, але він не повинен був зустрічати Майю в такому

стані.