Читати книгу - "Читанка для Мануеля, Хуліо Кортасар"

реального, що Маркос — уже не розвіяний або неквапний гість, що заходив до мене сьогодні вранці. Очевидна річ, ані Людмила, ані я не мали виразного уявлення про ту Веремію, хіба що здогадувалися про, за словами Лонштайна, епіфетести і пролегоменки; але цього було досить, щоб у мене з’явилося відчуття, ніби Людмила наближається до Веремії, щоб уся ця абстрактна маячня нараз утілилася в життя, пролунав раптовий наказ «годі розваг», що, відбившись, змінив і мене, поставив мене в іншу ситуацію відносно Маркоса й решти, а надто щодо Людмили, що не забарилася платити за розбиті горщики, влізти зі своєю польською невинністю в незбагненні плутані справи, а своїми маленькими лапками — в уже готовий окріп, до дідька б усіх тих виродків. Він думав про це з ніжністю, майже лагідно, бо любив і Патрісіо, і Маркоса, й Ґомеса, але тепер справді щось сталося, наближався великий цирковий виступ (королівські броненосці й бірюзовий пінгвін, — благаю тебе, полячко), тепер була Веремія, і, хай буде, що буде, це вже зовсім інше, ніж крики в кінотеатрах і надгорілі сірники.

Невідомо, що діялося в Андреса в голові на цій стадії його міркувань, бо Людмила стала придивлятися до нього і знову погладила щоку, але цей жест зненацька урвався, бо їй раптом умить знадобилися обидві руки, щоб схопитися за голову:

— Репетиція о пів на восьму! Господи, я геть забула про неї!

— Не плач, киценько, краще випий ще одну склянку зі своїм рибалкою Андресом, що не розуміє тривог сучасної історії, і розкажи мені трохи більше про мурах, що застряли вам у горлі.

— Concha peluda у pija colorada, — вигукнула Людмила, — цього разу вони мене точно вб’ють!

— Дівчинко, не варто ламати собі руки, хай там що, ти приїдеш тоді, коли всі вже загинуть або одружаться, краще поїжмо це пучеро — смачнюще, я дотримувався твоїх рекомендацій від овочу до овочу.

— Твоя правда, нехай ідуть під три чорти, — погодилася Людмила. — Таж вони могли зателефонувати мені ще раз, як по-твоєму?

— Люба моя, вони телефонували тобі о шостій, це перше, про що я сказав тобі, коли ти повернулася після зустрічі пінгвіна.

— Отже, мені дадуть прочухана, але завинили тут емоції, долари… Ох, мурахи, я, звичайно, розповім про них, але спершу мені треба заспокоїтися, дай мені склянку чого-небудь. Ну, і як там Франсина?

— Усе гаразд, — відповів я з тією самою неминучою зміною інтонації, яка вчувалася в її голосі, це був діагональний спосіб ставити запитання й відповідати на них, повернення до криниці, до марного пінг-понгу.

— Я була впевнена, що ти підеш до неї, — сказала Людмила. — Тільки-но ти сказав Маркосу, що не поїдеш в Орлі.

— Розкажи мені, як приїхав пінгвін.

— Наче тебе цікавить той пінгвін.

— Гаразд, тоді поговорімо про Мікеланджело. Ох, Людмило, як може бути, що

Втручання внаслідок форс-мажорних обставин

Тому, ти знаєш, уривався терпець, бо він і далі мав клопіт із Франсиною, пучеро, сумною Людмилою та іншою філігранню ліберальної ментальності, що марно розшаровувалась (так-так, думав я, тобі личать прогресивні ідеї, бо ти й далі гірший за решту), і до цього всього домішувалося послідовне пояснення про Цабе, мурах і Веремію, тож саме тому й передусім той, ти знаєш, магілює (радше від слова «малювати», ніж від слова «магія») собі наступне:

Той, ти знаєш, уволю скористався своєрідним фотороботом Цабе, якого виготовили Ґомес і Люсьєн Верней і який полягав у наступних рисах:

1. Цабе — південноамериканець (аргентинець? болівієць? Різні варіанти в алфавітному порядку).

2. Цабе:

— уповноважений;

— перебуває під знаком повного місяця (астральна деталь, яку Лонштайн вважав за не менш важливу, ніж несприятливу);

— повновладний (грошва надходить з усього припущеного вище алфавітного порядку через (гіпотеза) ОАД, ЦРУ, МБРР, фонд Нельсона Рокфеллера та інші фонди.

ЦАБЕМУРАШИНА ОРГАНОГРАМА

N.B.: Ця органограма, як, зрештою, і всі, не дуже зрозуміла.