Читати книгу - "Улюбленець слави, Джойс Кері"

Політична тематика широко входить у літератури Заходу в XX ст., посідаючи в них визначне місце, особливо після другої світової війни. Повною мірою це стосується й англійської літератури, де традиція політичного роману чи не найдавніша: вона починає складатися у Свіфтових «Мандрах Гуллівера» й «Джонатані Уайлді Великому» Генрі Філдінга. Та найчисленніші твори на політичні теми з'являються в англійській літературі другої половини XX ст., в тому числі у таких визначних письменників як Ч. П. Сноу, Г. Грін, Дж. Ліндсей, Дж. Олдрідж та інших. Серед них «політична трилогія» Джойса Кері («Улюбленець слави», 1952; «Ніхто, крім бога», 1953; «Якби не ставив я честь найвище», 1955) вирізняється своєрідним ракурсом змалювання політичного життя, морально-філософським трактуванням його колізій, тонким іронічним психологізмом. Перший роман цієї трилогії нині пропонується увазі українських читачів.

Однак передусім коротко розповімо про творчий шлях і метод письменника, характерні грані його світогляду і провідні естетичні принципи.

Артур Джойс Люнел Кері (1888—1957) народився в Північній Ірландії у збіднілій дворянській родині англо-ірландського походження. Восьмирічним хлопчиком він втрачає матір. Його батько перший із роду Кері змушений був залишити маєток і, переїхавши до Лондона, працювати інженером-будівельником. Навчається майбутній письменник у лондонському Кліфтон-коледжі, де значну увагу приділяли природничим наукам. Але юний Кері виявляє здебільшого гуманітарні й художні нахили, рано пробудилися у нього літературні інтереси, він пише вірші і в 1908 році видає поетичну збірочку.

Та поетичний дебют ще не визначив літературної долі Кері. Не менш активно цікавиться він живописом, їде у Париж, де бере уроки в художників-імпресіоністів, а після повернення на батьківщину протягом трьох років навчається в Едінбурзькій художній школі. Там його вважали за здібного початківця, але і в цьому мистецтві молодий Кері не знаходить себе. Раптово залишивши художню школу, він вступає до Трініті-коледжу в Оксфорді, де вивчає юриспруденцію. Пояснюючи цей несподіваний «зигзаг» на шляхах становлення Кері, дослідники посилаються то на його слабкий зір, то на бажання набути духовної самодисципліни.

І хоч живописцем Кері не став, заняття живописом не минули для нього марно. Річ не тільки в тому, що він малював для себе протягом всього життя,— важливішим є те, що заняття живописом, набуті професійні знання виразно позначилися на літературній творчості Кері, на його стилі. Звідси специфічно живописне вміння передавати світ у візуальних образах і барвах, в динаміці ліній і грі світлотіні. Кері не так розповідає про світ, як його показує, переважно в імпресіоністичній манері, через живописні фіксації життєвих реальностей в динаміці й колориті. Водночас словесний живопис Кері інтенсивно передає певний настрій і виражає світосприймання героїв. Ось як, наприклад, змальовується будинок, у якому провела дитинство героїня роману «Улюбленець слави»: «Я завжди згадую (вірніш, уявляю собі подумки), як він сяє всіма своїми стінами й вікнами гарної години під легким вітерцем або в серпанку сліпого дощу, який так визеленював траву і був такий сонцеквітний, що скидавсь на промені, які линули з неба й щезали, не долітаючи до землі». Але найповнішого вираження ця «живописна константа» досягає в романі «З перших рук» (1944).

Перш ніж серйозно зайнятися літературною творчістю, Кері прагне збагатити свій життєвий досвід (а це зрештою означає, що він, можливо, й напівсвідомо, чинив саме як письменник-реаліст, для якого неписаним законом є те, що творчість спирається на життєву реальність, виростає з неї). Згадане прагнення спонукало його в 1912 році взяти участь у першій балканській війні — щоб розширити досвід і заодно випробувати себе. Згодом про цей епізод свого життя Кері розповів у документальній книзі «Спогади про Бабутів», яка вийшла вже після його смерті. Перед першою світовою війною Кері поступає на службу в колоніальну адміністрацію у Нігерії. Тут у 1914—1915 pp. він також бере участь у воєнних діях у Камеруні, сусідній з Нігерією німецькій колонії, і отримує тяжке поранення в голову. Загалом у Нігерії Кері проводить близько шести років, з них останніх чотири — як губернатор Боргу, глухої провінції на півночі країни. Він завоював репутацію чесного адміністратора, що піклувався про добробут краю, будував дороги та іригаційні споруди, там же у нього склалося глибоко критичне ставлення до британської колоніальної системи, що через певний час знайде вираження в його романах «африканського циклу».

В 1920 році Кері йде у відставку, повертається до Англії і поселяється з сім'єю в Оксфорді з наміром віддатися літературній творчості. Але й на той час становлення Kepi-письменника ще не завершується. В одному з популярних американських журналів він опублікував цикл оповідань, які мали успіх у читачів, але зовсім не задовольнили автора. Написані вони були за стереотипом «читабельних» журнальних оповідань, які за вигадливо побудованою фабулою і зовнішньою відточеністю стилю приховували тривіальний зміст. Письменник замовкає ще на дванадцять років і наполегливо працює, набуваючи справжньої письменницької майстерності.

Кері належить до генерації таких англійських письменників, як Д. Г. Лоуренс і Дж. Джойс, В. Вулф і О. Хакслі, котрі ввійшли в літературу в 10—20-х pp. і великою мірою визначали тоді її зміст і характер. Оскільки ж становлення Кері було довгим і перші свої романи він опублікував на початку 30-х pp. разом з письменниками наступного покоління, такими, як Г. Грін, Ч. П. Сноу, І. Во і Дж. Б. Прістлі, то критики й читачі вбачають у ньому представника саме цього покоління. І підстави серйозніші, ніж простий збіг у часі. Лоуренс, Джойс, Вулф належали до модернізму або ж були близькими до нього, вони багато експериментували, прагнули до радикального оновлення форми, і на їхньому тлі творчість Кері здавалася дещо старомодною, надто традиційною; мине ще чимало років, поки заговорять про її новаторство. Інша справа — названі письменники наступного покоління, до якого «включився» Кері. Це були письменники-реалісти, і насамперед з їхньою діяльністю пов'язане нове піднесення англійської реалістичної літератури в середині XX ст. Словом, не тільки за збігом у часі, а й за характером творчості, її типологією вони були близькі Кері. Творчий світ кожного з цих митців — яскравий і неповторний. Це стосується і творчості Кері, яка, крім іншого, вирізняється проблемно-тематичною багатогранністю. У Г. Гріна й Ч. П. Сноу, так само у І. Во маємо теми й мотиви, які проходять через усю їхню творчість, виступають у ній провідними, визначальними. Дж. Кері — письменник «багатоликий», він звертався до різних проблем і