Читати книгу - "Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
У 2009 році разом із Клінчаєвим Серпокрилов створив громадське об’єднання «СССР» (Союз «Соціальна справедливість і розвиток»). На презентації цієї організації Клінчаєв охоче взяв участь у постановочній бійці з «українськими націоналістами», спеціально найнятими для того, щоб надати заходу побільше драматизму.
Спроба Серпокрилова 22 лютого 2014 року організувати дивний та безглуздий псевдоштурм Луганської ОДА, судячи з усього, теж була провокацією, яка у підсумку призвела до ескалації антиукраїнських настроїв у Луганську. По суті, лідер луганського УДАРу та його люди зіграли роль тих самих кривавих радикалів, якими Єфремов і Пристюк цілий місяць лякали луганчан. До епізоду біля Луганської ОДА Серпокрилов жодного разу не був помічений на луганському Євромайдані, лідери якого відразу ж відхрестилися від участі у цьому нальоті.
Будівля обладміністрації «охоронялася» кількома активістами «Луганської гвардії» — проросійської громадської організації, яка була заснована у січні 2014 року та фінансувалася місцевими регіоналами. Чи була в реальності сутичка між людьми Серпокрилова та активістами «Луганської гвардії», що намагалися «захищати будівлю ОДА», — не ясно. На наявних відеозаписах складно щось розібрати, тож вельми вірогідно, що обидві сторони лише імітували бійку. У темряві пролунали постріли, але хто стріляв і куди — зрозуміти було неможливо.
Свідки подій стверджують, що «штурмувальники» навіть не наблизилися до будівлі ОДА і весь час перебували у сквері навпроти. Зрештою, «штурм» закінчився нічим, люди Серпокрилова розсмокталися по дворах, однак мети було досягнуто: інформагентства опублікували новини про «атаку радикалів на Луганську обласну раду», які зі швидкістю світла розлетілися у соціальних мережах.
Після цього інциденту містом поповзли панічні чутки про те, що до Луганська, нарешті, доїхав «Правий сектор» і влаштував криваві заворушення. «Штурм» Серпокрилова мобілізував радикально налаштованих проросійських луганчан. До будівлі обласної адміністрації підтягнулися люди, озброєні ланцюгами, битками та арматурою. Незабаром перед ними тріумфально з’явився Олександр Єфремов, який пообіцяв «захистити Луганськ від свавілля».
Депутати Луганської облради збиралися на екстрену сесію. Регіонали виглядали розгубленими. Усі вже знали, що Янукович утік, і чекали, що скаже Єфремов. Хедлайнером заходу був депутат Луганської облради, власник заводу «Автомотозапчастина» Андрій Недовес. Він атакував президента–банкрута.
«Я останні кілька років повторюю одне: Межигір’я та «сім’я» заженуть цю країну до ями, з якої ми не зможемо вибратися, і що «сім’ю», і нас, людей, які посадили його на трон, — винесуть на вилах. Ми — на межі цієї ситуації», — сказав він.
Однак відразу ж після цього зізнання Нєдовєс почав закликати депутатів облради до актів громадянської непокори.
Сенс його виступу зводився до того, що противники Майдану мають почати боротьбу проти активістів–майданівців із застосуванням їхніх же методів.
«Подивіться список убитих. Подивіться адреси та прізвища. Дев’ять із десяти — це люди із заходу. Киян там не було. Центральна, а здебільшого — західна Україна. Респект їм за це. Вони змогли зробити те, що вважали за потрібне. Тепер ми повинні у них повчитися актам громадянської непокори», — говорив із трибуни Нєдовєс.
Проте його слова про «дев’ять із десяти» були відвертою брехнею. Щоб встановити це, досить просто подивитися на адреси та прізвища загиблих, які доступні у відкритих джерелах Наприклад, із 23‑х загиблих 18 лютого лише четверо були уродженцями західної України (Волині та Галичини). Семеро загиблих, серед них журналіст В’ячеслав Веремій, були жителями Києва та Київської області. Двоє — вихідці з Донецької області. Із восьми загиблих 19 лютого уродженцем західної України був лише один. Із 47 загиблих 20 лютого «западенцями» були 25 осіб. Безсумнівно, Нєдовєс знав реальний стан речей. Однак факти ламали картину світу, яку так довго та ретельно вибудовували луганські політики, тому їх (факти) вирішено було просто ігнорувати.
Нєдовєс заявив, що міліція Луганської області повинна «підкоритися тій владі, де ми живемо».
«Ми повинні стати тією єдиною легітимною владою, яка зможе щось говорити. І мають бути люди, які піднімуть прапор — наш прапор, нашої області, і скажуть, що ми хочемо жити так, як ми хочемо. І все. І якщо нас будуть ламати через коліно, ми маємо вискалитися. В оскалі, а не в усмішці», — продовжував Нєдовєс.
Інший депутат обласної ради — також уже відомий нам — Родіон Мірошник (який, до речі, пізніше стане представником так званої ЛHP у Мінській контактній групі) закликав колег створити всі умови для людей, які «хочуть себе захищати» та допомогти їм організувати наметові табори. Ще більш відверто закликав колег до опору мер Луганська Сергій Кравченко.
«Якщо кожен із вас збере свої колективи і скаже: «Хто хоче?» — прийдуть сотні тисяч. Жодна гнида сюди не приїде. Вони будуть знати, що Луганськ — це сила!» — кричав Кравченко з трибуни.
Після довгих та палких виступів Луганська обласна рада оголосила, що бере на себе всю повноту влади у регіоні. Депутати звернулися до Верховної Ради, від якої зажадали права створювати муніципальну міліцію та місцеві сили правопорядку, а також заявили про створення народних дружин самооборони. Створювати аналогічні дружини облрада порекомендувала також міським та районним радам Луганщини.
Фактично екстрена сесія Луганської облради стала прологом подій весни 2014‑го. Все, до чого закликали депутати Мірошник та Нєдовєс, зовсім скоро почало втілюватися в життя. У Луганську справді, немов за командою, з’явились угруповання людей, які швидко озброїлися та за повного сприяння місцевої влади і міліції взяли владу у свої руки. Донбас був наляканий тими химерами, які сам і створив. Прихильники Майдану, яких пропаганда кілька місяців зображувала відмороженими нацистами та вбивцями, вселяли жах обивателю. Велика кількість жителів Донбасу справді була впевнена, що обіцяні автобуси з бойовиками «Правого сектору» ось–ось рушать на регіон, щоб помститися його жителям за підтримку Януковича.
Наступного дня, 23 лютого, коли інформація про втечу Януковича вже потрапила до ЗМІ, голова фракції Партії регіонів у Раді Олександр Єфремов (він був фактично єдиним із публічних спікерів влади, хто не втік та не ховався) зробив гучну заяву: від імені партії та парламентської фракції визнав помилки, відхрестився від біглого гаранта та звинуватив його у вчиненні злочинів.
«Україна виявилася обманутою і пограбованою, але навіть це ніщо у
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський», після закриття браузера.
