Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

-          Не починай, - застогнала Ліна, - ми просто знайомі. Навіть не друзі.

-          Ну з тобою все зрозуміло, а от його погляд говорив про бажання чогось більшого, ніж просто дружби.

-          Я не знаю, що більше мене дивує: те, що ти якимось чином підглядала за мною, чи твої необгрунтовані висновки.

 Ліна відкинулась на спинку крісла і захитала головою в знак несхвалення.

-          Сперечайся скільки завгодно, але я впевнена, що все правильно зрозуміла, - наполягала на своєму Діана.

 Ліна подивилась на подругу багатозначним поглядом:

-          Ти щось там говорила про завал на роботі?

-          Так, маю бігти, - спохватилась дівчина. – Отже, порадувати дівчат нічим. Новенький, як я зрозуміла, холостий, але симпатія в нашій фірмі в нього вже є.

-          Потіш дівчат, що симпатія не відповідає взаємністю, тож шанс в них таки є.

-          Все може змінитися. Він гарний, приємний. Погодься, - не здавалась Діана.

-          В житті різне буває, тому не відкидатиму таку можливість, - нехотя погодилась Ліна ради справедливості.

-          Мені цього достатньо, - підняла Діана долоні в примирливому жесті. – Ну побіжу, ще поговоримо. А ти подумай. Він, наче,непоганий хлопець.

-          А сама я бути не можу? – їдко спитала Ліна.

-          Можеш, але в парі краще, - підморгнула Діана.

-          Іди вже. Ми можемо тут вічність сперечатися, а мені електронку треба розгребти, - зітхнула Ліна, втомившись від цієї безглуздої розмови.

-          Ти ж знаєш, що моя правда, - посміхнулась Діана і поспішила заховатись за дверима кабінету.

 Ліна поклала долоні на стіл, вдихнула-видихнула, налаштовуючись на робочий лад, з якого її вибила настирлива Діана, і зайшла на свою робочу пошту. Переважно серед купи листів була звичайна, не цікаво їй (і не потрібна) розсилка, а от один лист виявився важливим. Любов Юріївна прислала повідомлення про те, що через два тижні фірма організовує конференція, в якій відділ маркетингу має брати участь, а найцікавішим виявився факт, що вона проходитиме закордоном, в Італії. Ліна вже майже зраділа, але в останню мить закралось незрозуміле тривожне відчуття, не даючи вдоволь порадіти новині. «Дурня якась. Наче я ніколи закордоном не була. Така чудова нагода» - відмахнулась дівчина на непотрібні сумніви і на недоречні спогади про останню свою подорож, в Мюнхен, до замку.

 Зрештою, думка про поїздку в таку красиву країну заряджала позитивом і дала свою дозу натхнення до життя, тому в суботу вечором Ліна з несподівано хорошим настроєм чекала, поки по неї заїдуть Марта з Максимом. Коли подруга побачила її з бойовим макіяжем, в тому самому звабливому темно-синьому платті і усмішкою на обличчі, то схвально кивнула і навіть пересіла на заднє сидіння авто, щоб мати можливість безперешкодно побалакати.

 Дорогою до нічного клубу Ліна розповіла приємну новину і, чого слід було очікувати, Марта аж в долоні заплескала.

-          Слухай, що це за фірма в тебе така? У вас там вакансій якихось підходящих нема, а то я теж не проти закордон чкурнути? – засміялась вона.

-          Ти ж любиш свою роботу, - нагадала їй Ліна.

-          Воно то так, але Італію я теж люблю, - зітхнула Марта і додала, - хоч там ще не була.

-          Я все зрозумів, - почувся голос з водійського сидіння. - Відпустку проведемо в Італії.

-          Добре, тоді із звільненням почекаю, - вдавано-полегшено зітхнула Марта.

-          Не дуже ти й спішила, - закотила очі Ліна.-  До речі, бачу у вас все добре. Як вам спільне проживання?

-          Ну кілька разів уже хотіла прибити он того молодого чоловіка мокрим мішком, але стрималася, - театрально застогнала Марта.

-          А з цього моменту попрошу детальніше, - почувся здивовано-невдоволений голос Максима.

-          А хто, скажи мені, вчора ліжко не застелив?

-          Так, стоп! – перебила їх Ліна. - Ніяких мені тут суперечок. В мене хороший настрій, а ви надумали про незастелене ліжко спір починати. Просто складіть графік домашніх обов’язків та по всьому.

-          Так, мем, - глянула на неї скоса Марта, вдаючи ображену, але за хвилину підстрибнула на сидінні. – А непогана ідея! Макс, ти як? Будемо складати графік?

-          Завтра же сядем за стіл переговорів, - відповів хлопець, щоб заспокоїти Марту.

-          Що в тебе ще нового? – спитала згодом подруга, очевидно вирішивши, що розмова про домашні турботи вичерпана.

 Ліна вже було зібралась розповісти про недавню несподівану зустріч, але в останню мить прикусила язика. Дівчина вже бачила мартині фантазії про себе і Дмитра в РАЦСі і вчасно спинилась, але, натомість, розповіла про клуб завидних наречених у своїй фірмі та поспівчувала чоловікам, що влаштовуються до них на роботу.

-          І що, навіть тебе пробували туди записати? – скептично підняла брову Марта.

-          Звісно, але ти ж знаєш – я міцний горішок, - посміхнулась куточками губ Ліна.

-          Та вже знаю, - зітхнула, посміхаючись подруга.

 Ліна бачила, що Марті так і кортить розпитати її про особисте життя. Подруга щиро сподівалася, що події річної давності позаду і Ліна готова, а можливо і вже розпочала нове життя. Відповідей на ці питання дівчина для подруги не мала. Та й для себе теж. Вона мимоволі задумалась: чи забула вона про все те, що тоді трапилось? Чи забула ... його? Ліна відчула як від цього вкрай обережно заданого собі питання стало важче дихати і поспішила відігнати думку, як надокучливу муху.

 Дівчина, врешті, усвідомила, що напевно-таки готова до нового життя, але не тому, що забула, а всупереч пам’яті. Щоб не сполохати цієї хиткої рівноваги роздумами, вона поспішила відволіктися.

-          Макс, розкажи якусь кумедну історію. Знаю в тебе їх завжди з запасом, - з ентузіазмом і голосніше ніж хотілося проговорила Ліна.

 Отак, слухаючи чергову цікаву максову оповідку і сміючись вони доїхали до нічного клубу. Дівчата повистрибували з авто при вході, крикнули хлопцеві, що чекатимуть на нього в середині і побігли танцювати, а він хай паркується.