read-books.club » Жіночий роман » Наречена для Святого. Книга І, Стефанія Лін 📚 - Українською

Читати книгу - "Наречена для Святого. Книга І, Стефанія Лін"

138
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Наречена для Святого. Книга І" автора Стефанія Лін. Жанр книги: Жіночий роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 41 42 43 ... 51
Перейти на сторінку:
Глава 13

Тремчу. Хвала Святого проникає ледве не у кожний атом тіла. Фізичним жаром розливається внизу живота. Трішечки соваюся назад, щоб бути ближче. Пальці Святого стискають плечі. Запах віскі пробігається щокою. 

— Дійсно подобається? — недовірливо перепитую. 

Здається, що бреше. Або не хоче образити. Якась частина внутрішнього “я”, того самого, що ожило почувши про свободу, хоче більшого. Жадає знати, що він говорить відверто й щиро. 

— Я сказав, що краще за ідеал, дівчинко, — пошепки вимовляє. — Не подобається.

 Все у мені обривається, немов те “я” зараз стрімко летить вниз. Не у прірву, бо я давно бовтаюся десь на її дні, а значно нижче й глибше. 

— Тобто, не подобається? — паніка проковзує у голосі. Я зіпсувала усе. Зіпсувала його картину.

Влад торкається підборіддя. Повертає голову до себе й змушує поглянути в очі.

— Я вражений, що ти змогла переробити її так. Талант, Юліано. У тебе талант. — спокійно каже й дивиться у душу. 

Дихання збивається. Кладу свої пальці на його руку й обхоплюю чоловіче зап'ястя. Годинник торкається шкіри долоні прохолодою. Стискаю. Святий всміхається. Встаю. Бо хочу. Встаю, бо сказала ж йому, що готова спробувати, щось більше, попри відсутність обіцянок чогось більшого, крім порятунку близьких.

Посмішка чоловіка зникає. В погляді проковзує тьмяна насолода. В повітрі пахне свіжістю нічного лісу й шкірою. Новизною. Він не відступає, стоїть рівно, я ж завмираю за кілька міліметрів. Рука Влада ще тримає за підборіддя, а я його за зап'ястя. Через шкіру бігає струм. Розрядами у двісті двадцять б'є нас обох. Не здивувалася б, якби за вікном зараз різко зіпсувалася погода й стало темно, як вночі. 

Темно-сині очі кидають виклик. Мовляв, підеш далі? І я піду. Кожного разу йду, бо не вдається інакше, бо в'язну у ньому по самі вуха. Він відступає, варто мені почати йти на нього. Але не сьогодні. Не цього разу. Зараз Святий не рухається. Великим пальцем гладить підборіддя й торкається нижньої губи. 

Мабуть, я вибухаю. Не можу інакше пояснити відчуття, щоразу нові, інші, не такі, як минулого. Тремчу й жадаючи його тепла, притуляюся. Всім тілом. Кидаючи йому виклик, запитуючи мовчки, чи дозволить? Попри нерозуміння, чому "ні" й повне усвідомлення, чому ж таки те кляте “ні”. 

Влад цілує мене. Повільно й палко. Обіймає за талію та притискає до міцного тіла. Веде по спині вверх й заривається у волосся, звільняючи його від резинки. Потім назад, вниз, до сідниць, схопившись за які притискає до паха. Не припиняючи цілувати. Не припиняючи дражнити язиком й штовхати на божевілля. 

Обіймаю його за шию. Не розумію як, та ось вже він тримає мене руками й несе з майстерні у власну спальню. У місце, де жодного разу не була. 

Назад шляху немає. Я захотіла спробувати, сказала “І все ж…” 

Спальня зустрічає вибухом білих кольорів, як і решта квартири. Втім, чоловік не припиняючи цілувати, закриває вікна шторами й вимикає світло. Залишає нас у повній темряві. Абсолютній. Заради мене?

Кладе мене на ліжко спиною, сам, вже в одних штанах, лягає зверху й вмощується між стегнами. Обіймаю Влада за спину й веду кінчиками пальців по шкірі. Тремчу, знаючи, що чекає далі. Бажаю цього. Мрію. З ним. Тільки з ним. Бо притягнув й не відпускає. 

Чоловік звільняє і мене від одягу. Я вдячна йому за темряву, не знаю як би все це перенесла при яскравому світлі. М'які, довгі пальці пестять всюди, викликають сироти й невимовні відчуття ейфорії. Гарячі губи вкривають усе тіло поцілунками. Починаючи з підборіддя, плавно переходячи на вигин шиї, прокладаючи доріжку до грудей, а звідти й живота.

Тихий, ледве чутний хрип - стогін, наче сигнальна ракета для Святого. Аура небезпеки стає відчутною, певно саме вона смаком легкої гіркоти лягає на губи, а потім торкається серця. Не жаль через власний вибір. А через радість його існування й згубність чоловіка поряд. 

— Юліано, — владний голос звучить немов грім. — Скажеш зупинитися — зупинюся. 

Ні. Ні-ні-ні. Не хочу, щоб зупинявся. Я тільки почала втілювати мрії. Тільки почала обирати хоч з чогось. Тільки отримала змогу зробити вибір. Обрала. Та чи помилка це? Не хочу думати…

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 41 42 43 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наречена для Святого. Книга І, Стефанія Лін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наречена для Святого. Книга І, Стефанія Лін"