Читати книгу - "Мала, Олекса Мун (Alexa Moon) "

Мене заштовхують у кімнату схожу на кабінет. Меблів тут дуже мало, ніби господар тільки в'їхав сюди. Зважаючи на все, сам господар зараз сидів за величезним робочим столом, розмовляючи телефоном. Побачивши нас, чоловік приклав палець до губ і кивнув у бік довгого чорного дивана. Помітивши Арона, він здивовано вигнув брову.

Незнайомець не був схожим на моїх бранців. Це було помітно на його зовнішній вигляд. Чоловік виглядав упевнено у своєму дорогому костюмі й здавався найнормальнішим з усіх присутніх. Але це була чергова брехня. На гарне обличчя, була надіта маска, вона вміло прихована від таких дурних як я. Не бачачи цієї маски, сподіваючись на його адекватність я швидко почала говорити, як він поклав трубку:

— Відпустіть мене! Я нічого не зробила! Це якась помилка! Ці недоумки мене зовсім не чують. Ви тут схоже на нормального, повинні розуміти, що це все неправильно!

Чоловік ігнорує мою істерику, даючи зрозуміти, що не варто чекати допомоги з його боку. Йому абсолютно байдуже хто я. Зараз його тільки цікавить Арон, що застиг у дверях:

— Я думав, що ми з тобою закінчили! — вимовляє незнайомець. У його голосі чується легкий акцент та тотальний спокій. Це є той самий диявол, роль правої руки якого справно грає Арон.

У присутності цього чоловіка мої викрадачі притихли, навіть голови опустили вниз. Як побиті шакали, чекають на схвалення свого Лева. Вони ж притягли «нагороду».

— Як виявилося ні, — Арон знизує плечима і підходить до столу. — Скажи мені Міране, з якого часу борги молоденькими дівчатками беремо? Схоже, ще й неповнолітніми? За ґрати знову захотілося?

Мені двадцять. Але нехай краще гадають, що я не повнолітня. Вперше в житті я щаслива, що виглядаю як мала дівчинка.

— Самому цікаво, з яких? — чоловік повільно повертає голову на своїх шакалів, а ті готові крізь землю провалитися.

Худий і Борзий зовсім язики проковтнули. За них вирішив віддуватись третій.

— Це Єфим попросив передати. Сказав тобі сподобається.

— Єфим? — Міран хмурить брови й починає розтирати віскі. — Який Єфим?

— Ну той, що з ювеліром того тижня програлися.

— Валік — ідіот! Я ж казав йому дурнів сюди не наводити. Піздець. Я вб'ю його!

Міран підіймається і нарешті дивиться на мене. Обходить стіл, повільно наближаючись. Під тиском погляду чорних очей, я опускаюсь на диван. Ноги зовсім не тримають, мене всю трясе, але сльози більше не течуть. Вони засохли чорними потоками на щоках.

Стискаю руки в замок і сильно стискаю щелепу, коли пальці незнайомого чоловіка хапають за підборіддя, смикаючи голову вгору.

Він уважно розглядає мене. Зволікає. Випробовує на міцність нерви. А вони не до біса… я просто зараз вибухну від розпачу. Що вони зі мною хочуть зробити?

— Тягніть сюди цього Єфима, — крутить моє обличчя в різні боки, продовжуючи розглядати. — Тільки не забудьте зламати йому два ребра та три пальці. — Відпускає мене і різко додає: — Пішли звідси!

Троє чоловіків насправді швидко зникають із кабінету, залишаючи мене із цими двома. Вони відкрито не загрожують мені, але це мовчання, що затяглося, наводить ще більший страх. Ти зовсім не розумієш, чого від них чекати?

— А з малою, що збираєшся робити? — Арон киває в мій бік, де сидячи в заціпенінні, намагаюся заново навчитися дихати.

— Язика за зубами вміє тримати? — невдоволено цокає Міран.

— Думаю, вміє, — Арон посміхається, знімаючи з себе куртку. Кидає її на спинку дивана і сідає поряд зі мною. Повертається: — А, гарна, що скажеш? Язик за зубами вмієш тримати?

Киваю. Мій язик зараз намертво приклеїлася до піднебіння.

— Міран! — двері відчиняються і в кабінет заходить гарна брюнетка. Погляд одразу ж чіпляється за її величезний живіт. Вона вагітна.

— Тільки пискни, Вето, — попереджаючи, погрозливо шепоче мені Арон, — і ти — труп! Зрозуміла?

— А що тут діється? — брюнетка помічає мене та інстинктивно кладе руку на живіт.

— Нічого, крихітко! — голос Мірана стає м'якшим, він ніби оживає. Маска розчиняється за секунду, роблячи чоловіка ще привабливішим. Він підходить до дівчини й, обійнявши її за талію, притягує до себе. — Мій спадкоємець, ще не хоче познайомитися з татком? Ти взагалі що тут робиш? — дивиться на неї.

Ого! Виявляється, навіть у таких моральних виродків буває зворотний бік, серце? Щось я не впевнена, що ті три шакали мають серце. Їм його виколупали ще у підлітковому віці. Швидше за все у дитбудинку.

— На таксі приїхала! — невдоволено відповідає брюнетка. — Чому тут ця дівчина? — почергово дивиться то на мене, то на Арона. — Що в неї з обличчям? — її голос стає твердішим: — Міране, ти обіцяв, що тут тільки гральні столи! — відкидає його руки та відступає від нього на крок назад.

— Це не повія, Кіро! — холодно відповідає чоловік. — Це знайома Арона, і вони зараз йдуть!

— Арон? — запитально дивиться брюнетка, вимагаючи відповіді.

— Все так і є! — хлопець підіймає долоні нагору. — Щоправда, трохи дурненька від народження. Зв'язалася з одним мудаком і потрапила до неприємної ситуації. Зараз я їй мізки трохи вправлю і відправлю додому «Домовичка», дивитися.

Я втиснулася в спинку дивана боячись вимовити слово. За логікою, я мала благати про допомогу у цієї незнайомки, але губи щільно зімкнулися, приклеїлися. Одна надія на те, що знайомий Валерії мене виведе звідси та цей чорноокий диявол, відпустить, як і обіцяв.

Арон вирівнюється та підіймається з дивана. Кидає в мій бік короткий погляд і киває у бік виходу:

— Підіймайся! Ми йдемо!

Не відчуваючи твердого ґрунту під ногами, я підіймаюсь на слабких ногах. Арон хапає мене за руку і під пильними поглядами пари виводить моє скуте тіло в коридор. Його пальці розтискаються лише тоді, коли ми зупиняємось біля його машини.

— Сідай! — суворо наказує мені.

Я навіть не збираюся чинити опір. Швидко заскакую на переднє сидіння та здригаюся, коли за мною гучно грюкають дверцята джипа.

Він роздратований. Це відчувається. Але я готова йому в ноги кланятися за те, що він врятував мене. Вкотре.