Читати книгу - "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"

він стояв осторонь від алеї посеред широкого круглого лужка в оточенні ряду низькорослих дерев по той бік зовнішнього живоплоту. Цей будинок Фродо обрав тому, що він розташувався подалі від дороги і поблизу не було жодних інших осель. Отож, до нього можна було непомітно втрапити чи вислизнути з нього геть. Брендіцапи спорудили його вже давно й селили там гостей чи тих членів родини, котрим кортіло бодай на якийсь час утекти від вельми суєтного життя Бренді-дому. То був сільський будинок старовинного зразка, найбільше з усіх тутешніх схожий на гобітську нору: довгий і приземкуватий, без горішнього поверху, він мав дах із дерну, круглі вікна та чималі круглі двері.

Подорожні йшли зеленою стежиною від хвіртки, проте не бачили ані світелка в тій оселі: всі вікна були темні, а віконниці — зачинені. Фродо постукав у двері, і їх відчинив Феті Виприн. З пройми вирвався промінь привітного світла. Гобіти хутко шаснули досередини, зачинивши двері за собою та за світлом. І опинились у простому передпокої, що мав безліч дверей обабіч: коридор попереду біг углиб дому, провадячи до самого його осердя.

— Ну, якої ти про нього думки? — запитав Мері, надходячи коридором. — Ми зробили все, що могли, за такий короткий час, аби він якомога більше нагадував дім. Зрештою, ми з Феті прибули сюди лише вчора разом із останнім твоїм вантажем.

Фродо роззирнувся довкола. Тут і справді все виглядало по-домашньому. Багато його улюблених речей — чи то пак речей Більбо (в новому оточенні вони особливо гостро нагадали йому про дядька) — розташувалося майже достоту так само, як у Торбиному Куті. Оселя була зручна, затишна та гостинна. Фродо пожалкував, що не прийшов сюди і справді спокійно доживати віку. Несправедливо було завдавати друзям стільки клопотів, і він знову замислився про те, як повідомити приголомшливу новину, що незабаром він їх покине — власне, майже відразу. І повідомити їх треба ще сьогодні ввечері — до того, як вони повкладаються спати.

— Тут пречудово! — сказав він із натугою. — Я навіть не певен, чи кудись переїздив.

Мандрівники повісили плащі й поскидали клунки на долівку. Мері провів друзів коридором і рвучко відчинив двері в дальньому його кінці. Звідти блиснуло вогнем і бухнуло парою.

— Лазничка! — скрикнув Піпін. — О, блаженний Меріадок!

— Хто піде перший? — запитав Фродо. — Хто найстарший чи хто найшвидший? Ти, пане Переґріне, так чи так будеш останній.

— Дозвольте мені владнати цю справу! — втрутився Мері. — Бракувало ще розпочати наше життя у Струмковій Улоговині зі сварки через лазничку. У тій кімнаті є три балії та повний казанок окропу. А ще є рушники, килимки й мило. Прошу досередини, і не баріться там!

Мері та Феті подалися до кухні в іншому кінці коридору й узялися за останні приготування до пізньої вечері. А з лазнички долітали уривки змагальних пісень упереміш із хлюпанням і звуками борсання у воді. Раптом Піпінів голос піднісся понад іншими, виконуючи одну з улюблених купальних пісень Більбо:

Співай! Купіль співом зустрічай

і денні втому й бруд змивай!

Дурило — той, хто не співа:

О Тепла! О Водо жива!

Приємно, як дощик шурхотить,

як струмок із гір у діл біжить;

та ліпший за дощ, за всі струмки

Води Паркої дух тремкий.

Вода Холодна чудова теж

у спекотний день, як її ти п’єш;

хоч пиво — напій, миліший нам,

Шпарка Вода миліш тілам.

Прегарна Вода, Вода — краса,

коли б’є фонтан під небеса;

але фонтан так не тішить слух,

як хлюпання Теплих Вод довкруг!

Раптом розлігся страхітливий «хляп», і Фродо вигукнув: «Тпру!» Виявилося, що вода з Піпінової балії вирішила стати фонтаном і злетіла в повітря. Мері підійшов до дверей:

— Як щодо того, щоби повечеряти і промочити горло пивом? — гукнув.

Фродо вийшов, витираючи волосся.

— Там таке вологе повітря, що я йду досушуватися до кухні, — сказав він.

— Невже! — здивувався, зазираючи всередину, Мері.

Кам’яну підлогу повністю вкрила вода.

— Маєш усе це повитирати, бо не дістанеш нічого їсти, Переґріне, — сказав він. — Поквапся, бо ми тебе не ждатимемо.

Вечеря чекала їх у кухні на столі неподалік від вогню.

— Мабуть, вам трьом уже не захочеться грибів? — майже без надії запитав Фредеґар.

— Захочеться! — крикнув Переґрін.

— Це — моє! — гукнув Фродо. — Пані Чударева, королева серед фермерських дружин, дала їх мені. Забери свої жадібні руки, я сам подам їх.

Гобіти мають особливу пристрасть до грибів — таку, що навіть найбільш пристрасні захоплення Великого Народу її не перевершать. Цей факт почасти пояснює тривалі експедиції юного Фродо до славних цим харчем полів у Мокві, а також гнів ображеного Чудара. Проте цього разу грибів вистачило всім, тобто їх не забракло навіть за гобітськими мірками. Крім того, були ще й інші страви, тож, коли з їжею було покінчено, навіть Феті Виприн застогнав од задоволення. Друзі відштовхнули стіл від себе й підсунули свої стільці до вогню.

— Приберемо згодом, — сказав Мері. — А зараз розкажіть мені геть усе! Я вже здогадуюся, що вас спіткали якісь пригоди, і те, що я не брав у них участі, — це просто несправедливо. Мене цікавить детальна розповідь, а понад усе я хочу знати, з якої то речі старий Чудар отак зі мною розмовляв. Він говорив майже так, ніби був наляканий, якщо таке можливо.

— Ми всі були налякані, — відказав Піпін після короткої паузи, під час якої Фродо дивився на вогонь і мовчав. — І ти теж злякався би, якби тебе два дні переслідували Чорні Вершники.

— Що то за одні?

— Чорні постаті верхи на чорних конях, — відповів Піпін. — Якщо Фродо не збирається говорити, то я розповім тобі цю історію від самого початку.

І він із усіми подробицями розповів про їхню подорож від того часу, коли вони залишили Гобітів. Сем раз у раз кивав і вигукував, підтримуючи оповідача. А Фродо, знай, мовчав.

— Я би подумав, що ви все це вигадали, — сказав Мері, — якби не побачив тієї чорної примари на посадковому помості й не почув дивних ноток у Чударевому голосі. Що ти про все це думаєш, Фродо?

— Братчик Фродо дотепер був дуже потайний, — сказав