Читати книгу - "Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Та що він там робить? На дзвінок відповіла, та говорити не поспішала.
— Привіт, любий, — промовив жіночий голос по той бік. — Рада, що ти відповів. Хотіла тебе запитати, де ти зараз?
— Залежно, хто питає, — гмикнула я, злісна посмішка з’явилася на моєму обличчі. Хоча б комусь настрій зіпсую.
— Не зрозуміла… — ошелешено промовила дівчина. — Ти ще хто така? Що робиш поруч з моїм Алексом?!
— А він твій? Не помітила ніяких знаків на його тілі, — холодно промовила я.
— Ти! Я знайду тебе, лярво! — розгнівано промовила дівчина.
— Ти б хоч представилась, перш ніж когось обзивати, — хмикнула я. — Я ж не знатиму, кому віддавати.
— Раджу триматися якомога далі від Алекса, інакше тобі буде непереливки, — прошипіла вона.
— І звідки стільки агресії, дівчинко? Ти впевнена, що тій погрожуєш? Я ж з відсотками поверну, — спокійно промовила я, та скривилася. Мене починає це дратувати. Та я маю певні здогадки щодо персони. — А ти, напевно, Сандра. Дівчина, яку відшили.
— Ніхто мене не відшивав! Думай, що говориш!
— Годі! Мені набридло, — роздратовано промовила я. — Ти й гадки не маєш, з ким розмовляєш. А мені не вперше комусь вік вкорочувати, — я оглянулася. Алекс все ще не поспішає. Я піднялась і відійшла до дверей. — Не знаю, як у вас там склалися стосунки, та, мені здається, тобі дали зрозуміти, що Алекс не зацікавлений тобою. Від слова «зовсім». Тому припини муляти йому очі, інакше тебе знайду вже я, — промовила тихо, та з погрозою. Сама шокована своїми словами… навіщо я це роблю? — Але, якщо хочеш, передам йому слухавку. Та раджу не заїкатися про те, що ти почула, — попередила я і попрямувала до хлопця. — Алексе, чим ти займаєшся? Тут з тобою так яро поговорити хочуть, а ти все ніяк не дійдеш.
— Хто? — запитав він, виглянувши з-за ліжка. Що він там робить?
— Кохання всього твого життя, — гмикнула я і, вручивши телефон, хотіла піти геть.
— Так ти ж тут, — промовив він, прикладаючи телефон до вуха. Я завмерла, обернулась, хитро усміхнулась. Один… два…
— Любий, з ким це ти говориш?! — обурилась дівчина. Схоже, терпіння в неї, як кіт наплакав. Хлопець скривився, відхиляючи телефон.
— Чого тобі, Сандро? — втомлено промовив він. — Я хіба не все тобі сказав?
Я обернулася й попрямувала на вихід. Постою-но я на терасі, на красу помилуюся наостанок…
— Іс, зачекай, — кинув мені навздогін Алекс.
— Ні-ні, ви поговоріть, а я свіжим повітрям подихаю, — спокійно промовила я, хоча хотілося кинути тим телефоном об підлогу. Потрібно заспокоїтись… такі дрібниці з себе виводять.
Сіла на крісло біля невеличкого столика, склала руки на грудях і втупила погляд на спокійне озеро. Я не виспалась, чи що? Цікаво, що робить Вінс… сподіваюсь, йому ще не донесли, що я повертаюсь раніше, інакше він з’явиться в моєму домі раніше за мене. А хоча… нехай. Нехай побачить засоси на моїй шиї, відчує запах Стюарта. Нехай зрозуміє, нарешті, що я його вже не оберу. Ніколи. Яку він, взагалі, ціль переслідує?
— Що робиш? — пролунало в мене над вухом. Я чула, що він йде, тому, навіть, не поворухнулась. Швидко поговорили...
— Сиджу. Не видно? — запитала я, не відводячи погляду від води.
— Ти що, розізлилася? — запитав Алекс, поклав на стіл коробку й сів навпроти.
— Це що? — я глянула на неї. Загорнута в подарунковий папір і перев’язана стрічкою.
— Подаруночок. Тобі, — задоволено промовив Алекс. — Відкривай.
— Коли ти встиг? Ми ж всюди разом ходили, — розгублено промовила я, розгортаючи пакунок. Всередині лежала м’яка іграшка. Такий собі кудлатий вікінг середнього розміру. Я взяла іграшку в руки й усміхнулась. — Він миленький… спасибі, — я глянула на хлопця. — Не чекала подарунків. Та й тобі не купила нічого…
— Я дуже радий, що тобі сподобалась іграшка, — усміхнувся Алекс. — І не потребую нічого натомість, адже чудово провів час з тобою. Навіть, якщо це було всього кілька днів… щось не так? — він пронизливо на мене глянув.
— Я… не хочу повертатися, — зізналась я. — Більш ніж впевнена, що в квартирі на мене вже чекатиме Маркс. І ці вбивства, підстави, зговори, шум…
— Ти в будь-який момент можеш переїхати до мене, якщо забажаєш, — промовив Алекс, присідаючи переді мною. Я буду безмежно щасливим, якщо він, нарешті, відчепиться від тебе. Та й квартира в мене більша.
— А… Найт? — розгублено промовила я. Щось ця відпустка занадто різко змінила мої плани і… відношення до деяких людей….
— Мені подобається твій кіт. Думаю, що і йому сподобається в новій квартирі, — усміхнувся Алекс.
— Навіть не знаю, що сказати…
— Я підкажу, — підморгнув мені хлопець. — Кажи «так».
— Ти не розумієш… — завагалась я. — Просто я…
— Прекрасно я все розумію, вогнику. Ми вже це обговорили. Я нікуди не поспішаю й тебе не підганяю, а ти даєш волю почуттям. Когось розлюбити це справа не одного дня, — Алекс підійнявся й потягнув мене за руку, притягуючи мене до себе. — Ми впораємось з цим разом. І з демоном, і зі змовою.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім», після закриття браузера.