Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

28

Тамарі ще декілька поштовхів пульсу дивилася на зачинені двері. А потім на тремтячих ногах підійшла до комода і поспішно натягла на себе перші ліпші речі, що потрапили їй під руку - сіро-блакитного кольору штани і синю в цятку футболку і підбігла до дверей.

Двері були ледь відчинені. У невеличку шпаринку Тамі навіть могла піддивитися на те,  що коїлося ззовні. На сходах лунав незадоволений голос батька:

- Служниця зізналася, що була ще дитина. Дитина Ломуров. Я хочу, щоб її негайно знайшли – жоден його нащадок не повинен врятуватися.

Тамарі більше не чула нічого. Страшні слова вразили її в саме серце. А ще вона побачила шокований погляд  чоловіка,  з яким її зв’язала юмористка-доля.  А ні заперечень інших верховних, що дитина такого юного віку не може відповідати за шкоду, що заподіяли її батьки, а ні суворої заяви Гранта,котрий встиг  оговтатися та став на захист дитя його судженої,  мовляв,  за їхніми законами таку дитину має право взяти на виховання верховний клан, хтось голосно ще щось говорив.

Більше нічого жінка не чула – наче набат гримів у неї в голові голос її власного батька,  що вже колись зрадив її саму – маленькій Тасі загрожує небезпека. Її батько знову її зрадив. Ніхто не пощадить її дитину. Вийти з замку на очах у всіх було неможливо, тому на тремтячих від страху ногах вона повернулася до своїх покоїв, зачинила двері на клямку і підперла для вірності її стільцем. І швидко вилізла у вікно. Якщо ельф зміг залізти в кімнату ліаною, то вона вилізти тим же шляхом точно зможе.

Так швидко вона ще ніколи не бігала. Як же зараз вона шкодувала, що не була навчена магії, і не вміла створювати портали та переходи. Ніким не помічена, вона влетіла в хащі лісу, мало не налетіла на якогось розмальованого татуюваннями ельфа. Сховавшись у кущах, Тамарі дочекалася поки він зникне з поля зору, і що сил припустила до будинку Велми. Тільки б всіх випередити! Тільки б встигнути.

Велма, як ні в чому не бувало, спала на літній веранді. Дитини в будиночку ніде не було.

- Велма, де Тасся? - поштурхала вона відьму.

Велма лиш  здивована кліпала очима і все не могла збагнути,  як вона опинилася у себе вдома? Наче ж  вона була у замку? Намагалася витягти із  пастки Тамарі. Вона все ніяк не могла збагнути – чого від неї хочуть?

Хлесткий ляпас привів її до тями.

- Ти що, з дуба впала? – огризнулася і раптом все згадала.

-Тамі,  заспокойся. Тася в порядку. Як я рада тебе бачити! Що сталося? - Засипала вона подружку питаннями.

- Біжимо, Велмо. Треба поспішати.  Я все тобі розповім, але згодом.

І дві подруги побігли. Бігли вони без  речей, тому що розсудлива Велма всі приготовані для втечі речі вже перенесла до порталу. Тасся, надійно вкрита в печері по той бік порталу, повинна ще спати під  дією відьмовських  чарів. Залишилася тільки одна дрібниця - дістатися до переходу і нікого не зустріти. Вони бігли так, що тільки вітер шумів у вухах, не відчували ні болю, ні втоми (спасибі відьомським  відварам). І лише біля самого порталу жінки зупинилися і важко перевели дух.

З деяким сумом та тугою вони окидали поглядом все ще їхній чарівний світ. По той бік їх чекає  невідоме,  але спокійне життя серед  звичайнісіньких людей.

- Можливо, ми більше ніколи не повернемося сюди.

- От і добре, - відповіла Тамарі. - Мені вже точно по цьому життю сумувати не доведеться.

Вони з розумінням один на одного подивилися і трохи сумно посміхнулися.

-Ну що, на раз – два – три?

Усміхнулися, переглянулись, приготувалися до стрибка, і на один – два – три  стрибнули.

Тамарі перша приземлилася на посипану камінням землю. Обернулася, готова підхопити Велму. Смарагдові очі з захопленням дивилися в сяючі медові очі… Вже голова і одна нога відьми з’явилися з порталу. Але раптом смарагдові очі  потемнішали та заокруглилися від жаху.

-Велмо,  що? Що трапилося?

З портала,  наче з-під  води виринули дві величезні руки, вкриті татуюваннями, що зміїлися по засмаглій кожі. Ті руки підхопили дівчину під груди, потягли назад. Болісно загуло у порталі, він наче противився чомусь. Повітря в ньому вібрувало в шаленому смерчі -  яскраво спалахнуло і портал зник.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно