Читати книгу - "Код Катаріни, Йорн Лієр Хорст"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— У нашому випадку, можливо, йдеться про спонукання правильної особи до зізнання, — виправив її Стіллер, усміхнувшись.
— Маєте намір знову допитати Роберта Грана? Її колишнього коханого?
— Вже допитали.
— Я домовилася з ним про інтерв’ю в суботу.
— Це ж я дав вам його контакти, — нагадав Стіллер.
— Я знаю… Мене інше цікавить. Можливо, є щось таке, про що я мала б знати заздалегідь.
— Що саме?
— Чи має Роберт Гран, скажімо, чорний послужний список?
Стіллер кивнув.
— Що він учинив?
— Погані речі, — Адріанові не хотілося казати Ліне всю правду, але мусив. — Відсидів за завдання важких тілесних ушкоджень.
— Кому?
— Співмешканці. Йому категорично заборонені будь-які стосунки з нею.
Адріан Стіллер бачив, як у голові журналістки завирували думки, так ніби вона квапилася відсортувати огром запитань, аби вибрати насамперед найважливіше.
— Чи цей факт не виставляє справу в цілком іншому ракурсі? — нарешті запитала Ліне. — Я маю на увазі факт побиття співмешканки. Цей вчинок заводить Роберта Грана в лави модус-кандидатів.
Ліне помітила очевидне, але фокус наводився на інше. Слідство працювало в іншому напрямку.
— Ви повинні весь час пам’ятати, що кидаєтеся вплав у бурхливі води, — застеріг її Стіллер. — Винуватець на свободі. І ви мусите розуміти, що робота, яку ви взяли на себе, може одного чудового дня поставити вас віч-на-віч зі злочинцем. Я зрозумію, якщо ви вирішите не погоджуватись на інтерв’ю.
Ліне Вістінґ похитала головою.
— Я не відмовлюся. Просто хочу більше знати наперед.
Вона відсунула стілець, встала, але з місця не рушала.
— Це його ви підозрюєте? На нього неофіційно спрямовуєте слідство?
Стіллер вагався, чи можна їй заперечити. Пауза так затягнулася, що будь-яка відповідь могла видатися неправдивою.
— Ми обережно йдемо до вже майже видимої мети, — нарешті озвався він. — Якщо нам пощастить, то наступного тижня зможу трохи відкрити таємницю, до публікації другої статті. Проте зараз, саме ось зараз, ще надто рано.
Ліне начеб змирилася з його обіцянкою відкрити карти трохи пізніше.
38
З вікна свого кабінету Вістінґ міг бачити вікна Інґер Лісе Несс. Вона мала помешкання в чотириквартирному будинку на Хіркестреде, біля самих залізничних колій. Напряму, через повітря, відстань не більше 600 метрів.
Йому потрібний був хоч якийсь привід, щоб поговорити з нею. Анонімний лист — то її стиль, та, якщо вона, дійсно, щось знає, то навряд чи планує поділитися своїми знаннями з поліцією. Вона відразу розкусить його. Вістінґові дуже потрібний добрий привід, і він його знайшов.
Згідно з реєстром покарань, Інґер Лісе Несс недавно була засуджена за шахрайство. Після тривалого періоду безробіття вона влаштувалася продавчинею у крамницю, однак подала в NAV, норвезьку службу зайнятості, значно менше робочих годин, ніж було насправді. За півтора року Інґер Лісе отримала допомогу з безробіття майже на сто тисяч крон більше, аніж їй належалося. Вирок суду — 90 днів ув’язнення. Тепер вона чекала своєї черги для відбування покари.
Вістінґ підняв слухавку стаціонарного телефону, набрав номер пенітенціарної служби й попросив покликати одну з працівниць, яку добре знав ще з давніх часів.
— Мені потрібна послуга, — сказав він.
— Яка?
— Йдеться про засуджену Інґер Лісе Несс. Треба посунути її у тюремній черзі.
— Ну, це просто, — відповіла працівниця.
У слухавці було тихо, доки вона клацала на клавіатурі комп’ютера.
— За три тижні звільниться місце у в’язниці «Сандефьорд». Годиться?
— Чудово, — зрадів Вістінґ.
— Мені дуже важливо мати на руках повістку, щоб я зміг особисто її доставити.
— Але зазвичай ми надсилаємо повістки поштою, — здивувалася працівниця.
— Надішліть мені в управу, я сам їй передам і подбаю, щоб вона вчасно з’явилася у тюрму.
Навряд чи Інґер Лісе Несс зреагує, якщо поліцейський у цивільному особисто вручить їй повістку.
— Та мені однаково, — погодилася працівниця. — Разом з повісткою надсилають і спеціальну брошуру. Якщо я вишлю сьогодні, то завтра вранці буде у вас.
Вістінґ подякував і назвав адресу.
39
Система безпеки не мала жодних заперечень, засвітилося зелене вічко, щось клацнуло, і Ліне пройшла досередини.
«Викрадення Кроґ» — справа такого типу, про яку ніде не можна говорити, окрім як на закритих редакційних нарадах. Ставка робилася на те, щоб лише мінімальна кількість працівників видавничого дому знала про неї до першої публікації. Але це ще була й така справа, яка породжувала й ширила чутки. Здавалося, всі про неї знали і хотіли знати більше.
Ліне ввічливо й туманно відповіла на запитання колег і поквапилася у кабінет до Даніеля. Звісно, вона знала, що Даніель значно довше працював над цим проектом, і все ж захоплювалася, як швидко всі пазли лягали на свої місця. Матеріал був майже готовий до публікації. Залишалося ще трохи відкоригувати першу статтю і зредагувати подкаст. Стаття мала вийти в паперовій версії і у форматі для iPad «ВҐ+» у п’ятницю зранку, з тим, що упродовж дня ще будуть додаватися деякі фрагменти до онлайн-версії. Подкаст буде доступний з другої години. Залишалося ще 48 годин. А потім можна буде братися за другий раунд роботи.
Все про справу «викрадення Кроґ» збиратиметься на окремій інтернет-сторінці. Візуально матеріал подавався в дуже привабливому вигляді: з колажами давніх документів, фотографій та газетних вирізок.
Ліне гортала поліційні протоколи, які наперед видрукувала.
— Щось не віриться мені в історію викрадення.
— І що змусило тебе засумніватися?
— Хоч би те, що викрадачі не довели справи з викупом до кінця. Надіслали два листи, вказали місце, де покласти гроші, і навіть не спробували їх забрати. Ніби передумали.
— Може злякалися?
— Може… Але якось відгонить фальшем.
— Це ж як?
— Я бачила кілька класичних справ з викрадення, здебільшого американських, як-от викрадення сина Франка Сінатри, Чарльза Ліндберґа юніора, а ще кілька справ було у Франції та Німеччині. Викрадачі завжди дають у листах детальні інструкції і застерігають від контактів з поліцією. Ті, що викрали Надію, написали лише одне речення: «Покладіть гроші в чорному пластиковому мішку позаду ятки на Улавсберґе».
— Вони вклали в конверт фотографію, — нагадав Даніель.
Ліне мала копію фотографії, знятої фотоавтоматом, перед собою. Надія і її молодший брат сиділи, тісно притулившись і схилившись головами, щоб влізти в кадр, і обом від цієї ситуації було дуже смішно. Фото лежало в гаманці, який Надія завжди носила в своїй торбинці.
— Це нічого не доводить, — задумливо промовила Ліне.
— Та цього поліції було достатньо, щоб відпустити її коханого.
— Листа могли бути відволікальним маневром. Саме задля того, щоб витягнути його з тюрми.
Даніель застережно підняв руку.
— Стоп! Листи — наступний епізод. Зараз нам треба піти в студію звукозапису
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Код Катаріни, Йорн Лієр Хорст», після закриття браузера.