Читати книгу - "Викривлений простір"

— Я зробив усе, що міг, — прошепотів.

Коефіцієнт дельта Ір. Він вищий за нього. До цього часу навіть славетний Олександр Сфагнум не пояснив своїм створінням, біокіберам, що ж то таке — фантастичний, нематеріальний коефіцієнт дельта Ір. В сфері людських емоцій ніби простіше. Люди не завжди прагнуть до повної ясності буття. Люди химерні, кожен з них трохи різний, як листя на дереві. Але кібери, як і люди, не знали — як пояснити існування коефіцієнта дельта Ір.

Люди… дивилися на кібера, він — на людей.

— Імело? — ніби запитав Гіднум, але вона розуміла, що йому немає про що запитувати і немає чого сказати їй у ту мить.

Майкл Арм після операції не прокинувся.

Майкл Арм був досить відомим на Інкані біологом, що входив до десятка вчених, котрі мали доступ до Всеінканського інформаційного центоу «Зета-люкс». Батько двох дітей — сина і дочки, його дружина, Вікторія Ленка — відома на Інкані співачка. Це давно знали Гіднум з Імелою. І про вибух минулого тижня в приміщенні інформаційного центру «Зета-люкс» вони також знали. Той вибух, такий незбагненний і невмотивований для свідомості людей і кіберів, якось випадково щасливо пошкодив лише 127 ченів пам’яті. Вчений-біолог Майкл Арм зголосився відновити втрачену інформацію. Він дуже швидко впорався з тією роботою. Щоправда, він забув імена трьох своїх попередників, залишившись таким чином єдиним засновником нового напрямку в біології — неодарізму. Але тої миті, коли він не прокинувся після операції, про те ще не знали ні Гіднум, ні Імела, ні славетний Ніколіан Бер — ніхто.

Смерть Майкла Арма була такою ж випадковою для загального сприйняття, як і вибух в приміщенні інформаційного центру «Зета-люкс».

На великому екрані телеінформатора плакала жінка. Передавали чергову постановку драматурга Жаліо. За столиками кав’ярні «Веселий довгожитель» сиділи переважно працівники Інканського дослідного центру проблем довголіття. Курили запашні сигарети, пили каву, дивилися на екран, голосно розмовляли і сміялися, аж часом не чути було, як плакала жінка, закриваючи обличчя долонями, а її довге руде волосся куйовдив вітер.

— Лането, чи не час її втішити? Скільки вона буде плакати? — біокібер Камчуг підвівся з-за столика і підійшов до стойки.

Ланета слухняно натиснула рожеву клавішу, і зображення на екрані зникло.

— Зроби мені ще бокал «Інканського». Біокібер Ланета, професійно посміхаючись, виповнила бокал.

— Як настрій? — запитав Камчуг невимушено.

Вона не звикла бачити його таким. Науковий консультант професора Тихона Раста завжди був для неї взірцем стриманості та поважності.

— Дякую. Ти сьогодні такий веселий, як ніколи.

На обличчі Камчуга народилася посмішка. Зробив невеликий ковток.

— Що в світі новенького? Я тиждень не виходив з лабораторії.

— Новенького?

— Так, які нові плітки ви народили за цей тиждень?

— Вчора я чула, що пропав старий Пелун.

— Це той, що з центральної селекторної?

— Так. Подейкували, що його спіймали ті… — зробила жест, показавши пальцем догори. — Ті, з Дванадцятого антисвіту, і розібрали на запчастини.

— Лането, які дурниці! — презирливо скривився Камчуг. — Антисвіти і запчастини. Певно, знову напився боро і спить, старий пройдисвіт.

— Не знаю… Я просто краєм вуха чула.

Камчуг залпом допив «Інканське», поплескав Ланету по плечу.

— Сьогодні гарний день, чи не так?

— Сьогодні ти дуже дивний… Що ви бажаєте? — мовила до чоловіка, котрий підійшов.

— Бокал еклектону і тістечко.

— Напій, не гідний кібера, — голосно розсміявся Камчуг.

— А я не кібер, — тихо, але роздратовано мовив чоловік.

— Он як? — кинув Камчуг. — Ви працюєте в Центрі? Я вас уперше бачу.

— Я вас також. — Чоловік втомлено відсьорбнув з блакитного бокала.

Ланета нахилилася до Камчуга і злякано прошепотіла;

— Що з тобою? Це ж Антін Верес, заступник голови лабораторії серцевих досліджень.

— Он як! — зверхньо поглянув на чоловіка.

Камчуг і сам відчував, що його поведінка недостатньо синхронізована з наказами центрального директу, але то його не турбувало. Своїй поведінці він знаходив виправдання, котре видавалось таким вагомим, що приходив навіть подив — чому він не кричить на весь світ про таїну, що відкрилась йому?

Камчуг тиждень не виходив з лабораторії. Ти-хін Раст вимагав терміново опрацювати результати експерименту з новими культурами алоренальних структур. І от сьогодні, власне, годину тому… Камчуг добре запам’ятав ту мить. Він саме натиснув регістр «фільтр дельта-ритму» і навіть не встиг підвести погляд на екран магнітомонітора, аби переглянути останні записи датчиків, як прийшло осяяння. Спершу він нічого не міг збагнути. Лише відчув приємну млость. Потім відчув приємне збудження. І раптом зрозумів, що йому відкрилась велика таїна буття. А може, це — таїна безсмертя? Ті кілька слів, кілька формул, кілька багатозначних припущень, до яких століттями прагнули одинаки і цілі дослідні Центри, котрим присвятив своє життя славетний Ніколіан Бер, — відомі зараз біокіберу Камчугу. 7982 робочі години життя віддав біокібер Камчуг проблемам біологічного довголіття- віддавав свої руки і знання безкінечним експериментам професора Тихона Раста, днями просиджував в інформаційних теленакопичувачах. І от сьогодні, мов дяка за сумління, — осяяння.

— Пропоную по шклянці «Дипломату».

— Облиште мене.

— У вас неприємності чи ви просто народилися відлюдьком?

Антін Верес довго мовчав. Коли допив еклектон, пересиливши себе, запитав:

— Хто ви такий?

— Камчуг. Науковий консультант Тихона Раста. Дивно, що ви мене ще не знаєте.

— Я не кібер, аби знати все.

— Он як! У вашому голосі не багато поваги до кіберів. А вони, може,