Читати книгу - "Пригоди Романа та його друзів на Дріоді"

Коли вантаж вже був доставлений на корабель, Гунжі примусив матросів вивернути кишені, але все одно не мав спокою. На ніч він не пішов у свою каюту спати, а, сидячи на одній зі скринь у складському приміщенні судна, що стогнало та натужно рипіло від заважкої для нього ноші, куняв, весь час здригаючись від найменшого шереху. Гунжі здавалось, що хтось крадеться і вб’є його, щоб привласнити собі його скарби. Чоловік стискав у гарячій пітній долоні невеличкого ножа, боячись, що зараз один із матросів чи офіцерів увірветься сюди за золотом та діамантами. Його золотом! Гунжі втратив сон, спокій та апетит. Він ні про що, окрім скарбів, більше думати не міг. А коли його на яку хвилю і долала дрімота, нічого крім хижого блиску золота і коштовного каміння у своїх сновидіннях він не бачив. Слух у нього став абсолютний, бо Гунжі, щомиті напружуючи вуха, дослухався до усіх розмов, що велись під час плавання. Володар незліченного багатства перехоплював кожен рух та погляд і його починало трусити від однієї думки, що на його кораблі може існувати змова проти нього, про яку йому ніяк не вдається дізнатись. Якщо хтось опинявся у Гунжі за спиною, той підстрибував та відразу кидався на бідолаху з кулаками, і тому вся команда почала уникати свого господаря, зрозумівши, що знайдені на острові коштовності перетворили до того цілком нормальну людину на психованого монстра, готового у будь-який момент вчинити вбивство чи перегризти комусь горло за одну згадку про коштовності.

Плавання проходило ще якось сяк-так до тієї темної штормової ночі…

…Щось тривожило сплячого астролога, якась думка зненацька пронизала його затуманений мозок, та він швидко прогнав її, прагнучи не втратити отой напівсон-напівреальність і скоріше доправити свої скарби до берега, а там сховати та щодень самому втішатись їх чарівним блиском та зважувати у долоні казкової краси та кольору діаманти, тихо посміюючись, бо ніхто, крім нього, особливо ті нікчеми та невігласи, ті брудні простаки, проходячи біля яких, він завжди морщив носа, і не здогадується, що саме він справжній володар світу. Але Гунжі нікому про це і не скаже. Він буде завжди насолоджуватись цією думкою, та щодня, пропускаючи крізь пальці, перераховувати своє багатство.

Ні, він зовсім не збирався покласти його в банк, навіть під захмарні проценти. Бо банкам, як і людям, він ніколи не вірив і думав, що хтось весь час хоче його, Гунжі, обкрутити кругом пальця. Але зараз головне допровадити всі ці скрині до берега. Та вищі сили мали, очевидно, іншу думку.

Корабель плив вже понад тиждень. І раптом барометр почав невпинно знижуватись. Щогодини Гунжі бігав подивитись на показники і благав прилад почати підійматись, та клятий стовпчик не звертав на нього ніякої уваги. Не допомагало й те, що чоловік пообіцяв за гарну погоду впродовж цієї подорожі по одному діаманту щодня.

— Ну добре — по два, — розщедрився Гунжі, побачивши, що показники сягають критичної межі.

Невеликий легкий корабель, розсікаючи носом чорні хвилі, що вже ставали загрозливими гребенями поздовж та поперек шляху, все плив у глупу ніч, назустріч невідомому. Стовпчик барометра опустився до критичної точки і там застиг. Капітан судна теж стурбовано поглядав на незворушний прилад, що просто добре виконував свою роботу.

Смеркало. Небо було щільно затягнуте важкими темними хмарами. Дув рвучкий холодний вітер, обіцяючи згодом перейти в ураган. Хвилі поволі нарощували свою висоту та амплітуду і, як у сповільнених кадрах німого кіно, повільно перекочувались. Досягши майже верхнього краю борту корабля, вони так само повільно відходили назад, щоб, набравши ще більшої висоти та сили, знову вдарити по бідолашному борту.

— Насувається шторм, напевне, найсильніший за останні десять років мого капітанства на цьому кораблі. Я вже наказав прибрати зайві вітрила, щоб нам не поламало щогли. Щохвилини вітер дужчає і до опівночі шторм сягне дев’яти балів. Подумайте над моїми словами, бо цієї ночі, можливо, доведеться вибирати між життям та вашим дорогоцінним вантажем, — і, грюкнувши дверима, капітан вийшов, кілька хвилин тому постукавши у каюту господаря судна, який вже годину сидів на стільці, спершись ліктями на стіл та розгойдувався, міцно стиснувши голову руками і затуливши ними ж вуха.

Невідомо, чи дійшла до Гунжі капітанова промова, бо він і далі продовжував сидіти у тій самій позі, лише почав дужче розгойдуватись, стукаючись чолом об стіл.

Скоро завивання вітру заглушило всі інші звуки. Зі страхітливою силою височенні хвилі бились об борт та перекочувались палубою, змиваючи все на своєму шляху у воду. Матроси поприв’язувались до щогл, тільки таким чином вони могли втриматись на своїх місцях. Навколо панувала густа імла, наповнена бризками солоної води.

І капітан зважився на відчайдушний крок — скинути на дно зайвий баласт. Без нього був шанс урятуватись.

Він наказав витягати скрині та викидати їх за борт. Але коли кілька матросів увірвались до складу, щоб виконати наказ капітана, їх зупинило націлене у першого вічко револьвера. Чорні бездонні і бездумні очі безтямно дивились на них, а палець тремтів на зведеному курку.

— Хай хтось ступить ще хоч крок, — прошепотів Гунжі, впираючись спиною у свої скарби.

— Ми і так вже всі тут мертві, — прохрипів старший матрос і змією кинувся під ноги втратившому глузд господарю корабля. Гучний постріл врізався у звіряче завивання вітру.

Хью довго стояв, спершись на кам’яну стіну, яка ще зберігала денне тепло, і старався відгадати,