Читати книгу - "Любові полум’я"

Невідомо звідки на сцені з’явився він. Мужчина усього її життя. Віктор поставив перед нею величезний кіш з багряними трояндами і, прихиливши коліно перед примою, поцілував її руку. Вона поклала оберемок квітів поруч і палко обійняла його:

— Це просто казка! Коханий мій, я така щаслива! Ти не уявляєш! Як добре, що ти мене не послухав!

— Щастя моє, це тільки твоя перша перемога. У тебе їх ще буде багато! І я хочу бути завжди поруч з тобою! Я кохаю тебе… Ти станеш моєю дружиною?

Від несподіванки сказаного у неї перехопило подих. Вона не змогла нічого сказати у відповідь, а лише пригорнулася до нього. В її уяві пробігли картинки з їх спільного щасливого майбутнього.

Улюблена казка

Тепер Віола мала можливість більше приділяти часу прогулянкам з Оринею. Тож забрала її від батьків до себе на Паркову.

— Де, де мій телефон? Я чую, як він вібрує, — Віолина мобілка дрижала в Орисиному відерку з лопаточкою.

Дівчинка розгублено дивилися на маму, розгойдуючись на гойдалці.

— А ось, вона! — нарешті зрозуміла Віола, коли відставила убік відро, щоб пошукати телефон у сумці. — Як він туди потрапив?!

— Алло, Катю! — на дисплеї висвітилося ім’я абонента.

— Привіт! Як настрій? — бадьорим голосом, як завжди, заговорила подруга.

— Дякую, нічого. Ось з Риською гуляємо біля нас, у парку. Погода гарна і ми вирішили сьогодні просачкувати садочок.

— Чудово! Якраз хотіла запропонувати тобі зустрітися, — повідомила Катя. — Тоді я зараз же до вас під’їду.

Через десять хвилин подруга Віоли вже паркувала свою машину біля входу до Стрийського. Катря була особою самодостатньою, як виявилося після розлучення. Батько давно пропонував їй придбати у подарунок хороше авто. Але його горда донька несподівано відмовилася і за деякий час, як тільки-но приступила до роботи, взяла собі у кредит новенького Опеля Корсу Малолітражку, яку могла собі дозволити сама.

— Дуже не люблю від когось залежати, — пояснила свій вчинок усім здивованим родичам. — А це і бензин не жере, як скажене.

Критичним поглядом оцінила своє авто, і ввімкнувши сигналізацію, впевнено попрямувала у парк. Її хода і пряма постава, незалежний погляд видавали у ній людину впевнену, реалізовану, та водночас дуже жіночну. Стильний діловий костюм кольору перестиглого абрикоса прикрашали елегантні аксесуари і біжутерія. Туфлі на невисоких підборах і доволі маленька сумка в тон трохи дисонували з її надміру пишною зачіскою.

Ще не пробуджений від зимового сну парк усе ж тішив око своєю плавністю ліній, благородним чистим плесом маленького озерця, де вже із відчутним задоволенням плавали, перебираючи лапками, білі і чорні лебеді. Поруч, у імпровізованій пісочниці гралися діти. Серед них була і Віолчина доня. Вона завзято сперечалася із якимось хлопчиком, очевидно однолітком, судячи за зростом, і наслідуючи дорослих, потрясала перевернутою догори долонею. Хлопчик не погоджувався, заперечно махав головою і тупцяв раз по разу ніжкою.

Поруч стояла Віола. Здавалося, вона зовсім не помічає конфлікту на піску, занурившись у якісь нотні партії, які задумливо гортала.

— Тьотя Ка-атя! — скрикнула Орися, помітивши ще здалеку улюблену мамину подругу.

Катря у відповідь замахала рукою, у якій тримала невелику іграшкову коробку, зрозуміло, для маленької Риськи.

— Ти її розпещуєш, — несхвально захитала головою Віола, коли мала радісно розривала на кавалки упаковку, дістаючи мініатюрну лялечку з капелюшком у вигляді дзвіночка на голові.

— Аж ніяк! Вона так впевнено доводила свою правоту… Чого ти звісно не зауважила. Що повністю заслуговує на сатисфакцію, — пояснила свій доречний вчинок Катя.

— Та ну тебе! — усміхнулася Віола. — Я все чула. Наївні дитячі базікання. Для чого втручатися.

— А й не казала, що треба втручатися. У жодному разі, — зауважила Катя. — Просто треба було бачити переконливість Орині збоку. Я особисто отримала величезне задоволення!

— Дюймовочка! — розправившись із упаковкою, радісно упізнала героїню мультфільму Орися.

— Найрозумніша дівчинка у світі! — вигукнула Катя і поцілувала дитинку у щічку.

— Хто найрозумніша: Дюймовочка чи Риська? — жартома запитала Віола.

— Певно я таки помилилася, бо ти спостережлива, — сказала Катя. — Звичайно, я мала на увазі твою доньку. Якщо ж говорити про казкових героїв, то ця крихітка і справді найрозумніша серед інших.

— Чому?

— Вона — без комплексів, знає чого хоче і йде до своєї мети, відкидаючи на шляху увесь хлам і непотріб, — просто пояснила психолог. — Раджу на її прикладі виховувати власну доньку.

Віола із непідробним здивуванням видивилася на подругу.

— Добре, я поясню, якщо хочеш.

— Будь ласка, будь така добра…

— Усі ми родом із дитинства. Ти це вже знаєш. Стереотип поведінки закладається раз і назавжди. Пізніше змінити своє мислення дуже складно. Хіба тільки під тиском обставин. Або за допомогою професіонала. Яка твоя улюблена казка?

— Так відразу і складно сказати… Напевно, Попелюшка, або ні, ні! Білосніжка.

— Білосніжка-а? — з загадковою усмішкою на вустах повторила Катя. — Хороша казка! Я від тебе не очікувала. А може Русалонька Андерсена? — запропонувала підказку психолог.

— Може й так. Я вже не знаю, не пам’ятаю, — розгубилася Віола після таких настирних допитувань.

— Ні-ні, ти все прекрасно пам’ятаєш, — впевнено заперечила Катря. — Ти назвала дуже близькі психотипи: хороша, працьовита, слухняна дівчинка присутня у всіх трьох казках. А тепер пригадай, хто кого там вибирає? Кожна героїня покірно приймає те, що є. Отже, добре, що це принц! А якщо б чудовисько?

— Але ж воно теж перетворюється на принца! — зауважила зі свого боку Віола.

— Правильно. Тільки, мабуть, ненадовго, бо це набридне красуні. Вона звикла страждати — і це її життєве кредо. До речі, у нас, слов’ян терпіти і страждати з нелюбом заради якоїсь високої, нікому непотрібної мети до сих пір культивується. Чоловік — п’яничка, а жінка його шкодує, побої терпить і живе з ним. Хоча ні любові, ні грошей від нього вже давно не отримує. Де відповідь? Нав’язаний у дитинстві стереотип поведінки. Можливо її батько теж був п’яницею, можливо зіграла свою роль якась казка, скажімо той же "Алєнькій цвєточєк".

— Цікаво, — з іронією сказала Віола, допомагаючи вкладати в іграшковий візочок Риськину лялечку. — А що з Дюймовочкою? Розшифруй її поведінку.

— Ну, тут усе зрозуміло.

— Нічого не зрозуміло, вона теж отримує свого принца.

Подруги розмовляли, прогулюючись доріжками парку. Попереду них Орися стурбовано штовхала свій візочок із удаваною дитинкою.

— Усі перелічені тобою героїні чекають, що із ними одразу будуть поводитися як із принцесами. Заслуговують вони на те чи ні. Нічого не терплять, на все ображаються