Читати книгу - "Любові полум’я"

— Коли? Ніхто з них не є вередункою, — заперечила Віолка.

— Це тільки до одруження, — пояснила психолог. — А життя тільки після цього і починається! Я розповідаю тобі про те, чого не дописали казкарі. Розумієш?

— То може тобі варто писати книжки, Катю? — запропонувала жартома Віола.

— А я вже над цим працюю, — вразила її несподіваною відповіддю подруга. — Укладаю книгу про виховання справжньої, самодостатньої, але водночас і щасливої жінки. Напевно назву її "Успішна і кохана!"

— Круто, Кать! А ти не стоїш на місці, — пораділа за неї Віола.

— А ти думала! Так, от Дюймовочка, до речі, їй я присвятила цілий розділ у своєму бестселері, — жартома, — до усього доходить сама. Вона не розмінюється на всіляких женихів, а переживає сама купу труднощів, не опираючись ні на чиє сильне плече. Адже, якщо ти пам’ятаєш, її тричі кликали заміж: мамин синочок — жаба, дамський улесник — лісовий жук і найбільше випробування вона пройшла на гроші — з нею хотів одружитися міліонер — кріт! А крихітка, врятувала від смерті якусь потіпаху-ластівку і отримала свій заслужений приз.

— Цікаво ти усе це розклала, — захоплено сказала Віола. — Я ніколи у житті до такого не додумалася б.

— О, а зате як мені тепер цікаво буде з тобою працювати! Після того, як ти зізналася у своїй улюбленій казочці, — розсміялася Катря.

— Ну, що? Що у тій казці такого?! — розгублено усміхалася Віола. Вона щиро раділа успіхам подруги, яка завжди і у всьому мислила позитивно.

— Та іншим разом якось розповім, — відмахнулася Катря і окликнула малу: — Рисько, а яка твоя улюблена казочка, скажеш?

— Дюймовочка! — не задумуючись, випалила дівчинка.

— Молодець! — подруги розсміялися від несподіванки, і Катя зауважила: — Я ж кажу — мудра дитина.

Часом екстранеординарні погляди Каті видавалися Віолі абсолютно неприйнятними для нашого закомплексованого і постзаідеаліологізованого суспільства. Похихотівши, вона лише знизала плечима і відразу ж забула про ці сентенції.

— А в нас є ще один привід для радощів, — скоса глянувши на Катрю, повідомила подруга і витягла зі своєї сумки ключі від квартири. — Сьогодні Віктор оформив помешкання на мене!

Вона задзеленчала ними у повітрі і щасливо всміхнулася, сяйнувши очима.

— Хороший подарунок! А головне, необхідний. Вітаю вас, дівчата, — обійняла подругу Катя.

— Я така щаслива, що й описати неможливо. До того ж через два тижні у мене почнуться гастролі в Австрії. Уявляєш?!

— Віоло, нарешті ти почала жити у своїй казці. Ну, то йдемо десь присядемо, я хочу знати усі подробиці, -запропонувала подруга.

Зоряне небо старої Європи

Віденська опера — один із найвідоміших і найпрестижніших концертних залів світу не міг не вразити і Віолу. Із завмиранням серця переходила із одного помпезного приміщення в інше і захопленню її не було меж. Відчувала себе маленькою недосвідченою інфантою вісімнадцятого сторіччя, юною тремтливою Фіке, майбутньою Катериною II перед великими звершеннями.

Заступник головного режисера австрійської опери, який випадково опинився під час тріумфальної перемоги Віоли у Москві, одразу запросив її до себе на гастролі. А з’ясувавши її концертний репертуар, відомі класичні речі з якого співпадали із їхнім розкладом, не вагаючись запропонував виконати її улюблену Чіо-чіо-сан на сцені театру.

Тепер усе залежало тільки від неї самої. Зарекомендувавши себе на найвищому рівні у Відні, сміливо можна було сподіватися на запрошення від інших відомих концерт-холів. А це, безумовно, ставало прямою дорогою до європейського визнання.

Віола фізично, шкірою відчувала свій успіх. Щодня заходила у морочно-готичну кирху Святого Стефана і пристрасно молилася. Їй видавалося, що саме зараз Бог чує її найліпше, що саме у такі часи духовної ейфорії вона найближче до нього. І зовсім неважливо, де вона звертається до Всевишнього: у церкві чи у костелі, чи у будь-якому іншому храмі Господньому, — усе це були для неї однаково освячені молитвами місця.

Віктор телефонував своїй Сольвейг щовечора і щоранку: "Привіт, канарко моя! — шепотів їй у трубку палко. — Цілую кожен твій пальчик і вушка, і носик… Які у тебе сьогодні плани на день?" І Віола розпливалася у віртуальних обіймах свого коханого, розповідаючи йому, яке благородно-розкішне місто Відень з його бароковою архітектурою, королівськими ландшафтними парками, дорогими автівками і справжніми каретами, запряженими кіньми. Їй здавалося, що Віктор десь тут, недалеко, але не може під’їхати. Тоді вона на мить засмучувалася і мало не плакала від безвиході, а він обіцяв їй наступного разу неодмінно бути вдвох. Він розповідав їй легенди про стосунки австрійських королів з їх коханими, про Бельведер і про те, скільки спільного у Львова із Віднем: Захер фон Мазох і шоколад, Магдебурське право і кава, і готика, і бароко, і роккоко, і класицизм…

А перед сном обов’язково бажав їй спокійної ночі, жалкуючи, що не може бути поруч і бачити, як вона спить, розкинувши по подушці єдвабні пуклі свого волосся. Не може спостерігати, як поволі зникає з її щік розпашілий після пристрасних обіймів рум’янець, і як непомітно тремтять уві сні її довгі війки, мабуть заново переживаючи млосні хвилини кохання, або вихід на "біс!" на сцені.

Фантастичне душевне піднесення і накал емоцій, наче стрілка спідометрі авто, що вперто намагається зламати обмежувальну точку, закривали її на цілі дні у репетиційних класах. Акомпаніаторка, яку їй призначили, не приховувала свого щирого здивування працездатності молодої вокалістки. Чотири дні поспіль, аж до дня виступу Віола по три-чотири години нещадно навантажувала свої зв’язки. Нарешті, одного дня ввечері, коли уже всі вікна опери втомлено дрімали і лише із одного, яскраво освітленого линула арія Мадам Батерфляй, головний диригент театру заглянув у клас на голос, що змусив його затриматися на роботі.

— Фрау Василина, — з повагою привітався, толерантно дослухавши її спів під дверима і лише тоді дозволивши собі зайти у репетиційний клас. — Я вражений вашим талантом і настирністю, але не варто так напружуватися напередодні важливого виступу.

— Доброго вечора, гере Шайман! — Віола відповіла злегка осиплим голосом.

— Ну, от. Про що й мова! — підтвердивши свої побоювання, по-німецькому стримано вигукнув він. — Прошу вас негайно припинити. А на завтра взагалі дати відпочинок і собі, і вашій нещасній компаньйонці.

— Так, ви праві. — одразу погодилася вона. — Переддень потрібно присвятити відпочинкові і позитивним емоціям. Так завжди вчить моя викладачка вокалу в Україні.

— Слушне зауваження, — кинула репліку втомлена піаністка, колишня киянка Оксана Ціпріс.

Прокалені літньою спекою мури благородного міста із полегшенням віддавали тепло прохолодному вечірньому вітерцю. Той грайливо витанцьовував на едемської краси клумбах, заквітчаних у різні барви терасах і губився у височіні примарно-білих хмаринок на тлі вже скрапленого