Читати книгу - "Менше знаєш, краще спиш"

вони не змогли б воювати, тим більше протягом багатьох місяців, без російської зброї, російських солдатів і тисяч досвідчених російських добровольців. Що більше загострювалася ця війна, то вищим ставав рейтинг популярності Путіна, досягши зрештою 86%, тобто перевищивши навіть рівень його підтримки часів війни з Грузією 2008 року. Так само, як перша Чеченська війна відволікла росіян від скрути, спричиненої єльцинськими економічними реформами, а друга Чеченська війна — від несправедливої приватизації, то війна в Україні відвернула увагу населення Росії від справжнього значення подій в Україні і не дозволила йому замислитися над можливістю Майдану в Росії.

Наслідком усіх цих подій були тяжкі втрати від того, що обидві сторони почали вбивати геть усіх. Повстанці, які базувалися головним чином у містах, стріляли в бік українських військових із позицій, розташованих впритул до шкіл і лікарень, а також у житлових кварталах. Українські війська відповідали вогнем з установок «Град» і артилерії, хоча снаряди й влучали в населені міські території[309].

При спробах захоплення міст бойовики теж стріляли по цивільних, але тактика української армії, яка широко висвітлювалася в пропагандистських цілях російським телебаченням, налаштовувала місцеве населення проти київського уряду, а декого змусила приєднатися до сепаратистів. Радник Міністерства оборони України Василь Будик так описував цей метод Анні Нємцовій з інтернетвидання «Daily Beast»: «Спочатку ми проводимо масовану артпідготовку, аби розчистити простір, а потім заходять піхота й танки. Такий метод застосовувався завжди»[310].

Росіяни та українці — близькі народи зі спільною історією, спільним походженням і тісними родинними зв’язками. Однак кінець цієї війни важко передбачити. У результаті бойових дій на початок 2015 року 5700 чоловік загинуло в боях і більше мільйона людей стали біженцями.

6. ДОЛЯ POCІЇ

Впродовж майже 25 років пострадянська Росія намагалася робити вигляд, що її можна вважати частиною цивілізованого світу, — навіть тоді, коли посилювалися авторитаризм і злочинність. Однак революція на Майдані поклала край цій симуляції. Захід раптом побачив не машкару, а ту Росію, яка існувала весь цей час і яку багато хто із західних політиків і спостерігачів не хотів помічати.

Після анексії Криму російські лідери почали погрожувати Заходу ядерною атакою. В одному з документальних фільмів Путін повідомив, що під час захоплення півострову був готовий привести стратегічні ядерні сили Росії у стан підвищеної бойової готовності[311]. У березні 2015-го, на зустрічі американських і російських генералів у відставці, російські делегати зробили заяву, що будь-яка спроба НАТО повернути Крим Україні матиме наслідком ядерну відповідь, і «Сполучені Штати мають розуміти, що теж наражаються на ризик»[312]. 21 березня посол Росії у Данії Михайло Ванін заявив датській щоденній газеті «Jyllands Posten», що в разі здійснення Данією плану приєднання країни до натівського протиракетного щита датські військові кораблі можуть стати мішенню для російських ядерних ракет[313].

27 лютого на Москворецькому мості навпроти Кремля було застрелено лідера російської прозахідної ліберальної опозиції Бориса Нємцова. Цей міст обладнаний такою кількістю приладів відео- та аудіоспостереження, що там, за словами одного колишнього полковника ФСБ, «миша не проскочить»[314]. Це обладнання має запобігати можливості закласти на мості бомбу або вистрелити по Кремлю з гранатомета. На початку та в кінці моста встановлено так звані закриті пости, де 24 години на добу чергують офіцери, які відстежують відеоінформацію, а також «тривожна група», здатна миттєво заблокувати будь-яких підозрілих осіб[315]. Той факт, що Нємцова вбили саме на цьому особливому мості, майже незаперечно свідчить про те, що виконавці мали офіційне прикриття.

Але найважливішим, мабуть, є те, що режим використав державне телебачення для мобілізації населення на підтримку війни в Україні та проти Заходу. Рейтинг Путіна, який складав у січні 2014 року 65%, після анексії Криму підскочив до 88% і відтоді залишається на цьому рівні, підтримуваний бурхливим потоком облудної інформації про жорстокості українців і ворожі дії Заходу[316]. Націоналістична ейфорія є такою всеохопною, що її можна порівняти з патріотичним очманінням у Росії в перші тижні Першої світової війни. Під час телемосту 16 квітня Путін сказав: «Якщо ми збережемо теперішній рівень консолідації суспільства, нам не страшні жодні загрози»[317].

Проте останні дії путінського режиму не здатні замаскувати його вразливість і невпевненість. Після краху комунізму російський народ здобув право заробляти гроші, отримувати інформацію, вільно висловлювати свою думку та подорожувати за кордон. Однак політичний режим узаконив грабунок і убезпечив себе за допомогою неодноразових кривавих провокацій. Було створено певну надбудову, яка тримається на брехні та жадібності, і хоча вона здатна проіснувати ще багато років, проте може й обрушитися, ставши жертвою власного нехтування звичайними моральними цінностями.

Майбутнє Росії пов’язане з трьома дуже серйозними проблемами: погіршенням стану економіки, братовбивчою війною, яка майже напевно коштуватиме Росії дедалі дорожче, та моральним занепадом, через який режим може залишитися без захисників у разі якогось серйозного виклику. Цих чинників, узятих разом, більш ніж достатньо для підриву стабільності системи.

Стале зростання рівня життя в 2000-х роках мало наслідком мовчазну угоду між владою та населенням. Владі дозволялося красти, доки триватиме подальше підвищення середніх доходів і матеріального добробуту. Однак це зростання економіки залежало від високих цін на нафту та газ, нормальному ж її розвитку заважала корупція. Коли в червні 2014 року ціна на нафту впала, Росія не мала інших порівнянних джерел доходів, а західні санкції у відповідь на анексію Криму завадили конче потрібним інвестиціям.

За цих обставин виникла серйозна небезпека соціальної напруги. Сьогодні в Росії 35% багатств країни контролюють 110 осіб — переважно приятелі Путіна та інші пов’язані з ним люди. Середні доходи домогосподарств з 2000 року підвищилися в сім разів — з 1650 доларів у 2000-му до 11900 доларів у 2013-му, але середній дохід у 2013 році дорівнював лише 871 долару. Інакше кажучи, у 50% відсотків дорослих росіян сімейний бюджет обмежувався 871 доларом чи навіть менше[318].

На початку 2015 року офіційний рівень безробіття в Росії все ще становив лише 5,1%[319], але за даними державної соціологічної служби ВЦІОМ, 35% росіян очікували скорочення своїх сімейних доходів у наступні три місяці внаслідок зниження зарплатні, а 26% чекали на звільнення з роботи одного з членів родини[320]. У 2014 році ціни на продукти виросли на 15,4%[321]. У більш нормальному суспільстві це не віщувало б якоїсь небезпеки, але в Росії подальше послаблення економіки позбавляє населення найважливішої підстави ігнорувати корумпованість еліт. Про стурбованість уряду може свідчити той факт, що