Читати книгу - "Менше знаєш, краще спиш"

Окрім послаблення економіки, загрозу для путінського режиму становлять і наслідки війни в Україні, яку він розпочав, але перебіг якої не здатен контролювати. Росіяни вважали спочатку, що вторгнення до Східної України пройде без втрат — як захоплення Криму. Така впевненість сприяла популярності цієї операції. Але оскільки число загиблих в Україні російських військових і добровольців продовжує зростати, намагання влади приховати масштаби втрат часто виявляються безглуздими та марними.

Після оприлюднення в Інтернеті супутникових світлин цвинтаря в Ростові, який швидко розширюється, російські журналісти поїхали на місце й сфотографували могили з літерами «НМ» («неопознанный мужчина») на табличках. Вони нарахували близько 500 таких поховань. Зважаючи на те, що одразу за кордоном йшли важкі бої, було логічним припустити, що ці могили належать російським добровольцям, убитим в Україні (військовослужбовців повернули б для поховання рідним). Проте директор цвинтаря наполягав на тому, що ці тіла було знайдено на вулицях Ростова[323].

Швидше за все число цих смертей збільшуватиметься. Росія з самого початку билася за те, аби всіляко дискредитувати революцію в Україні, не дозволити їй стати взірцем для аналогічних подій в Росії. З огляду на цю мету контролю бойовиків над частинами Донецької і Луганської областей із мільйонами зубожілих людей і непрацюючою економікою недостатньо. Якщо крихке припинення вогню, про яке домовилися в квітні 2015-го, буде порушено й бої поновляться, російські війська зіткнуться з українською армією, яка швидко набуває професіоналізму та має 2500 танків, з яких 44% перебувають у відмінному бойовому стані[324]. Наслідком цього майже напевно стануть тисячі нових загиблих, і російській пропаганді буде дедалі важче це виправдовувати, особливо якщо бої поширяться на території, де немає значної частки російськомовного населення.

І, нарешті, режимові Путіна загрожує моральний занепад, ініціатором якого є він сам. По суті, російська «еліта» поводиться у своїй країні як окупант, і такі масштаби є чимось надзвичайним навіть для клептократій. Відомий економіст Владислав Іноземцев говорив: «Немає в світі жодної іншої країни, де чиновники... збагачувалися б так швидко і в таких масштабах, а люди з таким браком професіоналізму досягали б подібних успіхів». Росія, писав він, «управляється як величезна корпорація... функціонування якої цілком підпорядковане завданню збагачення її менеджерів»[325].

«Менеджери», своєю чергою, орієнтуються на Захід і розглядають його як надійну гавань. Оскільки корупційне багатство в Росії є наслідком політичного заступництва, а співвідношення політичних сил завжди може змінитися, російські олігархи та крупні бізнесмени не тримають своїх капіталів у Росії і налагоджують собі друге життя на Заході, де мають банківські рахунки та нерухомість і де живуть їхні родини. Багато хто з них проводить у Росії якомога менше часу. Один американський юрист, знайомий із новими російськими багатіями, сказав про них: «Брак патріотизму просто вражає»[326].

Обурення, яке викликають у населення олігархи Росії, посилюється їх звичкою до показних витрат. У 2014 році в одній з передач про «чорну п’ятницю» (перший день різдвяного розпродажу в Лондоні) телеканал РЕН-ТВ показав інтерв’ю з трьома дружинами російських олігархів, одна з них заявила, що вона не буде шукати знижок на пальто з крокодилячої шкіри, бо 50 тисяч фунтів — це цілком прийнятна ціна. Це інтерв’ю, в якому висвітлюються й інші деталі шопінгових звичок таких жінок, переглянули на YouTube 200 тисяч осіб, і воно викликало хвилю обурених коментарів, це були не лише особисті образи, а й погрози. Один із коментаторів написав: «Треба влаштувати їм красиве життя за допомогою коктейлів Молотова. Влаштувати цим буржуям терор — хай ідуть і працюють рабами на узбеків і таджиків. Цих негідників нічому історія не навчила. Французька революція — гільйотина, Жовтнева революція — націоналізація та розстріли, Революція Гідності в Україні 2014 року — втеча Януковича та його банди. Чекаємо на продовження»[327].

Зміни в Росії можуть відбутися шляхом палацового перевороту. Авантюризм Путіна призвів до впровадження західних санкцій, які вдарили безпосередньо по багатьом найзаможнішим і наймогутнішим представникам цього режиму. Але оскільки умовою збагачення в Росії є співпраця з режимом і участь у його корупції, малоймовірно, що будь-який бунт зсередини призведе до якісного покращення життя в країні чи вилікує її від тієї моральної, політичної та економічної корупції, що її роз’їдає.

Однак демократичні зміни в Росії могли б статися в результаті такої самої самоорганізованої антизлочинної революції, яка відбулася в Україні. Багато хто каже, що російське населення є інертним і тому влада Путіна непохитна. Але ті самі аргументи висловлювалися й стосовно України та Януковича. Так чи інакше, доля будь-якого демократичного повстання в Росії вирішуватиметься не на її просторах, а в Москві, де населення продемонструвало свою здатність до проведення політичних акцій, а чисельність представників середнього класу перевищує 50%.

Народне повстання в Україні відбулося й зуміло протриматися завдяки певним факторам. Беззаконня та корупція, якими відзначався режим Януковича, ні для кого не були таємницею. Водночас раптова відмова Януковича підписувати угоду про асоціацію з Євросоюзом, яку багато хто вважав надзвичайно важливою для свого майбутнього, викликала шок і тривогу. І, нарешті, іскрою, що розпалила вогнище, став напад «Беркута» на студентів, що зібралися на Майдані на підтримку європейського майбутнього України.

Цей сценарій може повторитися і в Росії. Розпочинаючи війну в Україні, Путін прагнув відвернути увагу росіян від того, що український приклад для них може бути актуальним. Але незважаючи на викликаний цим сплеск шовінізму, росіяни добре усвідомлюють рівень корупції та беззаконня в країні, і аж ніяк не впевнені в тому, що Путін до цього не причетний. Певною мірою їхня готовність прощати ці зловживання Путіну та його режиму віддзеркалює рішуче небажання дивитися правді в очі. Таке небажання може зникнути дуже швидко, якщо протести посиляться й люди почнуть вірити в реальну можливість позитивних змін.

Одним із каталізаторів демократичного повстання могли б стати президентські вибори 2018 року, особливо якщо Путін здобуде право на свій четвертий термін шляхом масштабних фальсифікацій. Політична криза може вибухнути і внаслідок економічного колапсу або воєнної поразки в Україні. За цих обставин демократичне повстання може спровокувати й якась конкретна подія — на кшталт побиття студентів на Майдані, — яка нагадає людям про їх безпорадне становище. У лютому 2010 року в Москві загинули два лікарі — Віра Сидельникова та її невістка Ольга Александріна. Їхня автівка зіткнулася з автівкою віце-президента «Лукойла» Анатолія Баркова, який, за словами