Читати книгу - "За лаштунками оплесків, Світлана Прокопенко"

Іноді, сидячи у першому ряду глядацької зали, вже зовсім сива, але з ясним поглядом, Оленка слухала виступи своїх учнів. У звуках їхньої музики вона чула відгомін голосів Софії та Данила, відчувала їхню незриму присутність, їхню вічну любов до музики. І тоді її серце наповнювалося тихим спокоєм та вдячністю за те, що мелодія їхнього життя продовжувала звучати, передаючись з покоління в покоління, як вічна пісня кохання та надії на старій сцені, під високим склепінням пам’яті. Завіса піднімалася знову, і нова генерація музикантів починала свою власну прекрасну мелодію.