Читати книгу - "Ловець тіні, Донато Каррізі"

— Яким чином?

— Це щось на кшталт виховної творчої роботи: наприкінці книжки є дві порожні сторінки. Це для того, щоб маленькі читачі самі вигадали, як це йому вдалося.

Сандра перегорнула книжку до кінця. Справді, на останніх двох сторінках замість малюнків були прокреслені порожні рядки, як у зошиті для письма. Потім хтось витер написане гумкою, однак у деяких місцях ще залишалися сліди від олівця.

Поліціянтка згорнула книжку й поглянула на обкладинку:

— Тут немає ні автора, ані назви видавництва.

Маркус теж уже звернув увагу на цю дивну особливість.

— Чому ти вважаєш, що ця казка має щось спільне із соляною лялькою?

— Тому що один чоловік загинув, щоб роздобути для мене цю підказку.

Маркус промовчав про запис із Сант-Аполлінаре, про монстра, який залишив повідомлення в сповідальні церкви за п’ять днів до нападу на парочку в сосновому лісі під Остією. Замість цього сказав:

— Я його бачив.

— Що? — недовірливо перепитала Сандра.

— Я бачив убивцю. У нього був при собі фотоапарат. Помітивши мене, він утік.

— Ти бачив його в обличчя?

— Ні.

— Де це сталося?

— На одній з вілл, що біля Аппієвого шляху. Там відбувалося щось на кшталт вечірки чи оргії. Зборище осіб, які тішилися насильницькою смертю. І він там був.

Аппієв шлях, той мікрорайон, де вбили двох поліціянтів під час операції «Щит».

— Чому ти його не спинив?

— Тому що хтось спинив мене, ударивши чимось важким по потилиці.

«Особа в синіх черевиках», — пригадав він.

Сандра досі нічого не могла зрозуміти.

— Патологоанатом приховує доказ, мого інформатора вбили, на мене напали… Сандро, цього монстра хтось надійно захищає.

Поліціянтка відчула, як у душі наростає тривога: комісар Креспі запевнив її, що Астольфі не мав ніякого стосунку до цієї історії, що він діяв у стані афекту, нападу божевілля, адже в результаті детальної перевірки його минулого нічого підозрілого не виявили. А якщо Креспі сказав неправду?

— У нас є його ДНК, — вихопилося в неї.

Сама не знала, чому довірилася пенітенціарію. А може, й знала.

— Це не допоможе вам його впіймати, повір мені. Тут ідеться не лише про нього одного. За ним стоять якісь інші сили. Хтось дуже впливовий.

Сандра збагнула, що пенітенціарію від неї щось треба, інакше він до неї не звернувся б.

— Одного разу мій приятель сказав мені: найкращий спосіб спіймати злочинця — зрозуміти, як він любить.

— Ти справді вважаєш, що таке чудовисько здатне когось любити?

— Ну, нині вже, можливо, і не здатне, але в минулому — так. Це казка про дітей, Сандро. Якщо я зумію знайти соляного хлопчика, тоді й збагну, на кого чи на що він перетворився, коли став дорослим.

— А від мене чого ти хочеш?

— Мого інформатора, Космо Бардіті, вбили. Намагалися видати все за самогубство, що на перший погляд може здатися правдою. Адже, якщо вірити словам його дружини, він багато заборгував. Однак я знаю, що це не так. — Маркус аж не тямився від люті, бо усвідомлював і свою вину в тому, що сталося. — Хтось забрав мобільний Бардіті після того, як убив його. Можливо, тому що він дзвонив комусь, щоб роздобути книжку казок, і напевно ж із кимось зустрівся.

Сандра знала, до чого він хилить:

— Щоб отримати роздруківки даних телеоператора, потрібен дозвіл судді.

Маркус твердо поглянув їй у вічі.

— Якщо ти справді хочеш мені допомогти, іншого виходу немає.

Вона обперлася об поруччя металевих сходів, поміж тими двома бар’єрами, що поволі насувалися на неї з боків, як лещата, і почуваючись так, мовби вона опинилася за ґратами. З одного боку — професійний обов’язок, з другого — пошук справедливості. А вона не знала, що вибрати.

Пенітенціарій ступив крок уперед:

— Я можу його зупинити.

Сандра добре знала інспектора, на якого поклали розслідування смерті Бардіті. Вона була впевнена, що справу швидко закрили б, передавши до магістратури, а потім — до архіву, як і більшість справ про самогубства.

Вона не могла звернутися з проханням до колеги, не було належного обґрунтування. Адже Сандра служила фотоекспертом, ніякого вірогідного приводу в неї не було, він би їй просто не повірив.

Попри те що та справа не належала до переліку особливо важливих, доступу до неї Сандра не могла отримати. Документація містилася в базі даних квестури, а пароль доступу був тільки у відповідального за розслідування й у відділку, що відкрив справу.

Протягом ранку Сандра кілька разів виходила з операційного залу ЦОС, щоб спуститися на поверх нижче, де був розташований кабінет колеги. Зупинялася побазікати з іншими поліціянтами, щоб мати нагоду поспостерігати за ним.

Двері кабінету завжди лишалися відчиненими, а ще вона помітила, що інспектор мав звичку робити нотатки на папірцях, розкладених на письмовому столі.

Їй дещо спало на думку. Вона дочекалася, коли її колега піде обідати, а сама озброїлася «дзеркалкою». Коли коридори спорожніли, зайшла до кабінету й зробила низку знімків столу.

Пізніше проглянула отримані знімки на комп’ютері з наміром знайти щось цікаве. Вона сподівалася, що колега занотував пароль справи Бардіті з побоювання забути його.

На одному з аркушів Сандра знайшла щось схоже на код. Ввела його на екрані єдиного терміналу, що був в оперативному залі ЦОС та мав доступ до бази даних квестури, і вже за мить висвітилися дані справи.

Треба було поспішати. Адже хтось із присутніх міг щось запідозрити. На її щастя, і Моро, і Креспі вже кілька годин були на виїзді.

Як і можна було собі уявити, документації у справі Космо Бардіті було зовсім небагато. Кілька копій його попередніх притягнень за розповсюдження наркотиків та сутенерство, а також його фотографії з листівок розшуку. Сандрі навіть стало гидко, коли вона побачила татуювання свастики на шиї в Бардіті. Ще й подивувалася з приводу такої довірливості пенітенціарія тій обставині, що Маркус був пригнічений через його смерть. Та, можливо, ішлося лише про її упередженість — вона це усвідомлювала, — і, можливо, насправді Бардіті був значно кращий, аніж здавалося. Однак той чоловік накликав на себе чиюсь ненависть.

Сандра вирішила не вдаватися до таких роздумів. Повернулася до перегляду файлів і помітила, що серед них бракувало запиту судді на отримання роздруківок переліку телефонних дзвінків самогубці. Вона сама заповнила бланк запиту і, перш ніж надіслати, позначила йому найвищий рівень терміновості. Можливо, інспектор навіть цього не