Читати книгу - "Вакансія на вбивцю"

Хвилин за десять Гімпель з’явився у дверях, вигляд він мав якийсь здивований.

— Ну що? — запитав Микола Дементій.

Він стояв, обпершись на стіну, курив сигарету і думав про те, як добре було б зараз залізти в ліжко і заснути годин на десять-дванадцять.

— Треба транспортувати тіло в морг, Миколо, і зробити розтин. Бач, мене дещо насторожує. У нього великий синець на спині й досить свіжий. Мені незрозуміло, звідки він узявся. Таке враження, що хтось ударив його коліном поміж лопаток.

Дементій напружився:

— Ти хочеш сказати, що він не сам вкоротив собі віку? Що хтось задушив його?

Судмедексперт знизав плечима:

— Я не впевнений, але синець мене непокоїть.

— А що ще тобі не подобається?

— Ти пам’ятаєш, друже, я казав, що знайшов часточки шкіри під нігтями у Жанни Задорожної? Отже, вона сильно подряпала свого вбивцю. А у цього чоловіка немає жодних ран.

— А ти певен, що дівчина подряпала саме вбивцю?

— Абсолютно. Інакше вона б почистила нігті.

— І в цього чоловіка немає ніяких міток, схожих на подряпини?

— Немає.

Дементій перезирнувся з Дейкалом.

— А відбитки пальців?

— Їх зараз перевіряють.

Судмедексперт пішов віддати розпорядження, аби тіло відвезли до моргу, а Микола Дементій витяг з кишені монету, вручену йому електриком, і довго розглядав її. Потім покликав Петра Скорохода:

— Ви сиділи в кафе напроти будинку. Чи не помітили, щоб якийсь чоловік заходив сюди сам?

Скорохід заперечливо похитав головою:

— Ні, майоре. Заходили лише пари. Або дівчата поодинці.

Нарешті підійшов Гімпель.

— Той відбиток, що ми знайшли на намистині в готелі «Палас», не відповідає відбиткам пальців Калача.

Дементій голосно вилаявся, а потім знову повернувся до Скорохода:

— Де та лампа у передпокої, куди запхали цю кляту монету?

Скорохід кивнув і повів Миколу сходами вниз, до передпокою, де на столику біля старого продавленого дивана стояла невеличка настільна лампа. Зараз вона була без абажура й без лампочки посередині. Майор довго дивився на неї, намагаючись зосередитися. Потім покликав експерта.

— Тепер перевір ще відбитки пальців на лампочці.

Гімпель мовчки спустився сходами. За ним посунули Дементій і Авенір Дейкало. Всі мовчали. За кілька хвилин Гімпель сказав:

— Дуже цікаво, Миколо. Мені вдалося знайти відбиток на лампочці. Він не збігається з тим, який є на намистині. Це поза сумнівом. Але він не відповідає і відбиткам пальців Калача.

— Тобто був ще хтось? Хтось іще замішаний у цій справі? — спитав Дейкало.

Дементій знизав плечима.

— Де ви стояли, коли згасло світло? — звернувся він до Скорохода.

Той став біля силуету, накресленого крейдою на підлозі, там, де лежало тіло Тетяни Назарук. Таким чином він опинився спиною до лампи.

— От бачиш, — втомлено сказав Дементій Авеніру. — Коли зчинилася метушня, Скорохід був тут сам, хтось міг легко зайти йому за спину.

— Або ж з вулиці, — не погодився Дейкало.

— Ти думаєш, що злочинців було кілька? Це навряд.

— Чому?

— Тому що! Досить запитань. Просто я думаю, що це був би надто складний злочин. А Жанна Задорожна — не якийсь там знаменитий олігарх, щоб навколо неї закручувалися такі справи. Доволі скромна, не дуже відома акторка. Зрозуміло, вона стала комусь на шляху, інакше б її не вбили, але щоб діяла ціла банда… Ні, це навряд.

Дементій жбурнув недопалок і зі злістю розтоптав його ногою.

— Отже, схоже, до розкриття злочину ще далеко, — сказав він. — Так, надто все було просто. Ну, добре, почнемо спочатку. Принаймні ми тепер знаємо, що треба шукати тих, кому належать відбитки. І я думаю, що це буде не так уже й складно.

Він глянув на Авеніра Дейкала.

— Повернімося до готелю «Палас» і почнімо все спочатку.

Розділ 12

Руслана, явно не в гуморі, сиділа вдома. Авенір уже другий день не з’являвся. Руся нудьгувала на самоті й сумувала за своїм другом. Вона безцільно блукала квартирою, клацала кнопками пульта телевізора, але все рук не трималося. Кілька разів вона намагалася додзвонитися Дейкалу на мобільник, але він пошепки повідомляв їй, що зараз не має змоги побалакати з нею. Руся бачила у новинах інформацію про вбивство актриси в готелі «Палас» і була щиро вражена загибеллю цієї молодої талановитої жінки. Вона була певна, що саме ця подія затримала Дейкала.

Нарешті пізно вночі зателенькав її мобільник. Дзвонив Авенір.

— Привіт, — бадьоро привітався він. — Не спиш?

— Ні, — зітхнула Руся. — Тебе чекаю.

— А дарма! — «порадував» її Авенір. — Я тут сів на хвіст Дементію, слідую за ним, наче тінь. А він іде по сліду вбивці, як гончак, навіть на ніч не збирається перериватися, то і я буду тут. Ти не ображайся, будь ласка, кохана, але тут такі події розгортаються. Сталося ще одне вбивство, пов’язане з першим. Це так Микола думає. А я переконаний, що насправді сталося два вбивства, але друге практично не можна довести.

— Знову ведеш власне розслідування? — трохи повеселішала Руся.

— Якщо чесно, то не встигаю вставити свої п’ять копійок. Микола дуже стрімко розкручує справу. Так що не хвилюйся за мене, а краще лягай спати. До речі, ти хоч одне гарне кіно подивилася?

— Відверто кажучи, мені чомусь не дуже хотілося. Я думаю, у багатьох гостей фестивалю зіпсовано настрій.

— Це так, — погодився Авенір. — Ну випий чарочку коньяку на сон грядущий. Нехай я тобі наснюся. Цьом-цьом! А тепер мушу бігти назирці за доблесним майором. — І він відключився.

* * *

А Маргарита і Гаранджа кохалися у номері готелю. Дівчина знала його особливість вдаватися до сексу в критичні моменти життя. У таких випадках вона ніколи не використовувала жодних відмовок, а слухняно йшла до ліжка.

Її минуле притупило власні почуття до чоловіків. Проте досвід повії підказував їй, як треба діяти в складних ситуаціях і з різними партнерами. Серед її клієнтів бували дуже небезпечні люди. Але щоразу Маргариті вдавалося знайти до них підхід. Проте з Віталієм її пов’язувало дещо більше, ніж сексуальні стосунки. І вона дорожила цим.

Але ось Віталій облишив її. Маргарита підвелася, щоб піти до ванної, та наостанку нахилилася до Гаранджи, який лежав відкинувшись у знемозі на подушки, і поцілувала його.

— Нам обом треба відпочити тепер. Я — до ванної, а ти лягай поспи. Ранок покаже, що робити далі. Як завжди, вірю, що ти знайдеш вихід з будь-якої ситуації.

— Добре, — кинув Віталій, і зачекавши, поки зашумить вода у ванній, тихенько зайшов до Маргаритиної спальні. На тумбочці лежав її туго напханий гаманець. Не рахуючи, Віталій взяв усе, що