Читати книгу - "Метафізика"

вказують на якусь нову природу сущого. Тож сказаного досить, і тепер слід розглянути причини і начала сущого самого по собі, як сущого. <А з нашого обговорення того, у скількох значеннях говориться про кожен із видів сущого, зрозуміло, що про суще говориться в багатьох значеннях.>

Книга VII (Ζ)

1

Про суще говориться в багатьох значеннях, як ми це вказали раніше в книзі про те, у скількох значеннях говориться про кожен із видів сущого[80]. Під сущим мається на увазі або щосність, або певне «це», або якість, або кількість, або якась інша з категорій. Утім, хоча про суще говориться в багатьох значеннях, очевидно, що першорядним серед них є щосність, тобто [15] сутність (адже коли ми говоримо, яким є щось, то кажемо, що воно є добрим чи поганим, а не те, що воно три лікті завдовжки чи людина; коли ж ми говоримо, чим є ця річ, ми не кажемо, що вона є білою, чи теплою, чи три лікті завдовжки, а натомість, що вона є людиною чи богом); про все ж інше говориться як про суще, тому що йдеться то про кількість такого сущого, то про якість, то про стан, то [20] про щось інше. А тому може виникнути питання: коли ми вживаємо слова «ходити», «бути здоровим», «сидіти», то чи йдеться в кожному з цих та подібних випадків про щось суще. Адже жодне з них не означає щось, що існує зазвичай саме по собі та може бути відділеним від сутності, а радше, якщо щось і існує, то це те, що ходить, [25] те, що сидить, та те, що є здоровим. Здебільшого про них можна говорити як про суще, тому що тут є певний субстрат (власне, сутність та одинична річ), що й виражається в приписуванні їм чогось; адже без такого субстрату немає сенсу говорити про гарне чи про те, що сидить. Отож зрозуміло, що саме завдяки [30] сутності є також кожне з названих визначень сущого, тому в первинному сенсі сущим і не якимось особливим, а сущим взагалі, є сутність.

Про перше говорять у багатьох значеннях, однак сутність є перше у всіх значеннях: і за визначенням, і в порядку пізнання, і в часі. Справді, жодне з інших категоріальних визначень речі не може бути відокремленим, а лише сутність. І за визначенням вона [35] є перше (адже у визначенні кожної речі з необхідністю міститься сутність). Також ми вважаємо, що знаємо кожну річ насамперед тоді, коли знаємо, що вона таке, як-от: що таке людина чи вогонь, [1028b] [1] радше ніж тоді, коли знаємо її якість, або кількість, або місце, позаяк і кожне з цих визначень ми знаємо тоді, коли знаємо, що таке кількість або якість.

І, до того, питання, що ставили і ставлять здавна, і зараз, і завжди, і яке завжди викликає труднощі, — що таке суще, — це питання про те, що таке сутність (адже про нього одні кажуть, що воно одне[81], [5] інші, що більше ніж одне, а з цих одні — що обмежене за числом[82], інші ж — що безконечне[83]), а тому й нам слід головним чином та насамперед, і, можна сказати, виключно, розглянути питання про суще в такому сенсі.

2

Найбільш очевидним здається, що сутність властива тілам (тому ми говоримо, що сутностями є тварини, рослини та їхні частини, [10] а також природні тіла, як-от вогонь, вода, земля та кожне з таких тіл, а також усе те, що є або їхніми частинами, або з них складається, чи то з частин, чи з усіх, як-от небо та його частини, зірки, місяць і сонце). Тож варто розглянути, чи тільки вони є сутностями, чи також інші, чи деякі з них, [15] чи деякі з них і ще якісь інші, чи, врешті, жодна з них, а натомість якісь інші.

Дехто ж гадає[84], що сутностями є радше межі тіл, як-от поверхні, лінії, точки та одиниці, ніж фізичні та математичні тіла. На думку одних, окрім чуттєвих речей, не існує ніяких сутностей, інші ж вважають, що ще існують вічні сутності, більш численні і більшою мірою сущі. Так, Платон [20] вважає ідеї та математичні тіла двома родами сутностей, і лише третім — сутність чуттєвих тіл. Натомість Спевсип приймає ще більше сутностей, починаючи з єдиного та постулюючи начала для кожної сутності: одні — для чисел, другі — для величин, треті — для душі; і таким чином він примножує сутності. Натомість дехто [25] говорить[85], що форми та числа мають одну й ту саму природу, а з них уже випливають інші речі — лінії та площини — аж до сутності неба та чуттєвих речей.

Отже, що стосовно цього говориться правильно і що неправильно і які є сутності, чи існує щось окрім чуттєвих речей чи не існує і як вони [30] існують, чи існує якась відокремлена сутність, окрім чуттєвих речей, і якщо існує, то чому і як, чи ж не існує ніякої, — все це слід розглянути, спочатку визначивши в загальних рисах, що таке сутність.

3

Про сутність говориться принаймні в чотирьох, якщо не більше, значеннях. Адже і чимбутність, і загальне, [35] і рід називають сутністю кожної речі, і ще четверте поруч із ними — субстрат. Субстрат є тим, чому приписується все інше, він же сам уже нічому іншому не приписується. Тому передусім слід дати визначення йому; [1029а] [1] адже вважається, що насамперед сутністю є субстрат. Субстратом же називають, по-перше, матерію, по-друге, форму, а по-третє, те, що з них складається (матерією ж я називаю, наприклад, мідь, а формою — зовнішній вигляд, [5] а те, що з них складається, статую — цілим); тож якщо форма є переднішою за матерію і більшою мірою сущою, то на тій же підставі вона буде переднішою і того, що з них обох складається.

Отже, наразі в загальному вигляді ми сказали, що таке сутність, а саме, що вона є те, що не приписується субстрату, а натомість їй приписується все інше. Але таке визначення є недостатнім. [10] Адже саме по собі воно ще лишається неясним, і до того ж із нього начебто випливає, що сутність — це матерія. Справді, якщо не матерія є сутністю, то не видно, що інше може нею бути. Бо якщо ми відкидаємо все