Читати книгу - "Метафізика"

інше, то, схоже, нічого не лишається; адже інше — це стани тіл, їхні дії та здатності; натомість довжина, ширина та глибина — це певні кількості, але [15] не сутності (бо кількість не є сутністю), натомість сутністю радше є те, чому все це властиве як першому. Одначе, якщо відкинути довжину, ширину та глибину, то ми не бачимо нічого, що залишалося б, окрім хіба того, що ними омежоване, а тому матерія необхідно видається єдиною сутністю з такої точки зору. [20] Матерією я називаю те, що саме по собі не є ані чимось певним, ані кількістю, ані чимось іншим, що приписується іншому і чим визначається суще. Справді, існує щось, чому приписується кожне з цих визначень, і буття чого є відмінним від всього, що йому приписується (бо все інше приписується сутності, вона ж приписується матерії); тому останній субстрат сам по собі не є ані певною річчю, ані кількістю, [25] ані чимось іншим. І так само він не є їхнім запереченням, адже він виступає як їхнє заперечення не через свою природу, а побіжно.

Отже, судячи з цих міркувань, виходить, що сутністю є матерія. Але це неможливо. Адже гадається, що сутність насамперед є щось, що існує окремо, і певне «це», а тому слід було б вважати сутністю радше форму і те, що складається з одного й другого, ніж [30] матерію. Тож сутність, що складається з одного й другого, тобто з матерії і кшталту, слід тепер залишити, бо вона є пізнішою і з нею все зрозуміло. Усе зрозуміло також і з матерією. Тому потрібно розглянути третю сутність, оскільки вона викликає найбільше труднощів. Одностайно вважається, що сутностями є деякі з чуттєвих речей, тож спершу варто шукати серед них. [1029b] [3] Адже має сенс починати з більш відомого, позаяк навчання у всіх відбувається у такий спосіб — через те, що менш зрозуміле за своєю природою, [5] до більш зрозумілого; і так само, як у царині вчинків ми прагнемо, виходячи з того, що є добрим для кожного, перейти до того, що є добрим загалом, і зробити його добрим для кожного, так і в навчанні варто, виходячи з більш відомого, зробити зрозумілим людині те, що є зрозумілим за своєю природою. Відоме і звичне для людини часто є насправді мало зрозумілим і саме по собі не має майже нічого або [10] нічого спільного з дійсністю. Однак слід спробувати, почавши з не дуже зрозумілого, але відомого, і переходячи, як було сказано, від менш до більш зрозумілого, збагнути зрозуміле взагалі.

4

[1] Оскільки на початку ми показали[86], скільки є визначень сутності, і, згідно з одним із них, вважається, що сутністю є чимбутність, отже, варто розглянути її. [13] Насамперед дамо їй загальне визначення: чимбутність кожної речі є тим, що вона є сама по собі. Адже, скажімо, ти є ти [15] не тому, що ти є освіченим, позаяк ти є освіченим не тому, що ти є ти. Отож чимбутність є те, що ти є сам по собі. Звичайно, не все, про що говориться «саме по собі»; позаяк не є чимбутністю те, що є саме по собі так, як поверхня є білою, тому що бути поверхнею не означає бути білим. Але й не поєднання і того, й другого — біла поверхня — є чимбутність, оскільки сама поверхня тут додається. Отже, визначенням чимбутності кожної речі не називає [20] самої речі, але вказує на неї, тож якби бути білою поверхнею означало би бути гладкою поверхнею, то бути білим і бути гладким було б одним і тим самим.

Але оскільки існують також поєднання, що відповідають іншим категоріям (адже кожна з них, наприклад, якість, кількість, [25] «коли» й «де» та рух, стосується певного субстрату), слід розглянути, чи можна говорити про визначення чимбутності для кожної з них, наприклад, про чимбутність «білої людини», тобто що таке бути білою людиною. Скажімо, назвемо це поєднання «плащем». Що означає бути плащем? Адже це не належить до того, про що говориться як про «саме по собі». Одначе про те, що не є саме по собі, [30] говорять у двох значеннях: те, що є таким побіжно, і те, що є таким не побіжно. Про щось не говориться як про «саме по собі», якщо або, визначаючи його, його поєднують з іншим, наприклад, якби, визначаючи, що таке бути білим, хтось наводив би визначення білої людини, або інше поєднують із ним, наприклад, якби плащ означав білу людину, і при цьому визначали б плащ як біле. Одначе біла людина, хоч і є білою, [1030а] [1] її чимбутність не в тому, щоби бути білою.

Але чи можна взагалі говорити про певну чимбутність щодо буття плаща? Мабуть, ні. Адже чимбутність — це, власне, те, чим є річ. Натомість коли одна річ говориться стосовно іншої, то тут уже не йдеться про саме цю річ, наприклад, [5] біла людина не є, власне, щось «це», позаяк бути «цим» властиво лише сутностям. Таким чином чимбутність є лише в того, поясненням чого є визначення. Визначення ж є не тоді, коли ім'я означає те саме, що й пояснення (адже тоді всі пояснення були б визначеннями; бо будь-яке пояснення буде ім'ям, а отже, й «Іліада» буде визначенням), [10] а натомість тоді, коли це є пояснення чогось першого; а такими є ті речі, про які говорять не тому, що одне говориться про інше. Тож про чимбутність можна говорити лише щодо того, що є видом роду, адже про види, схоже, не говориться ані як про такі, що існують через причетність, ані як про стан, ані як про побіжне. Утім, будь-яка річ, якщо вона має ім'я, може мати пояснення, [15] що вона означає, скажімо, що ось це властиве тому, — або ж замість простого пояснення може бути точніше; проте це не буде визначенням, а тому й не можна говорити про чимбутність.

Чи, може, визначення також, як і щосність має більше ніж одне значення? Адже щосність, з одного боку, означає сутність і щось одиничне, а з іншого — все, що приписується, тобто кількість, якість і таке інше. Адже так само, як вираз «є», «існує» можливо застосовувати до всього, але не в однаковому сенсі, а щодо одного в первинному сенсі, щодо другого — у вторинному, так і щосність прямо стосується сутності, натомість іншого — якось опосередковано. Адже і про якість ми могли б