Читати книгу - "Відлюбилося, Інна Турянська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Каріна здивано дивилася на мокру підлогу на веренді. Що за? Ліда повернулася з пар раніше, так як вони були у різних підгрупах, але лекції залишалися спільними.
— Лід…Ліда? — покликала Каріна подругу, — Ти вдома?
Роззулася, зняла верхній одяг, зайшла до кімнати. Застала Ліду, замотану в покривало, з мокрою головою. Перед Лідою стояв чай з лимоном.
— Ти що в душі була і на веранді мокрою бігала? — припустила Каріна перше, що прийшло в голову.
Подруга задоволено глянула на подругу, і видала.
— Нєа…на риболовлі, — хихикнула.
Каріна труснула головою нічого не розуміючи.
— Ліда, все гаразд?
— Більш ніж, — вибралася вона з під ковдри. — Я з таким хлопцем познайомилась, — сказала покусуючи губи, — Ти собі просто не уявляєш…
Мрійливо закочувала очі подруга.
— Ну я за тебе рада, але чого ти в такому вигляді?
— Одним словом була я на озері цьому, як його Басів кут.
— А що ти там робила то в листопаді місяці?
— Ну гуляла просто…ти слухай…йду бачу трохи спереду такий хлопець стоїть…ну мрія просто, Васька криється. Чорнявий, високий, стоїть спираючись на моцик…ну і я вирішила, що треба хапати такого. Недовго думаючи шубовснула в озеро
— І навіщо?? — щиро дивувалася Каріна, — Там ж вода холодна капець зараз…
— Ти що Карін, це ж класика. Я тону, він мене рятує….Романтика..
Каріна здивовано здійняла брови:
— Бачу треба брати на контроль, які ти там фільми дивишся, бо так і до біди не далеко.
— Та не втопилася б я ти чого, – штовхнула її Ліда в плече, — Я ж плавати вмію, то так спектакиль був.
— Ну добре, пригнула ти і що далі.
— Ну що далі, почала кричати, барахтатися там типу тону.
— І?
— Тут саме цікаве починається….хто ж бо знав, що такий хлопець тай плавати не вміє? — ляснула себе по колінах дівчина.
— І що він не рятував тебе?
— Ні, він то пригнув, але мені довелося його рятувати…— хихикала Ліда.
— Врятувала?
— Ага, — розсміялася подруга, — Трохи води нахапався, запропонувала йому дихання рот в рот зробити, але він відмовився, — потиснула плечима Ліда.
Каріну трохи смішила ця вся ситуація, бо то лиш дурний міг не здогадатися про таку підставу, але ж в цьому вся її подруга. Авантюрна, а Каріна от зовсім не ризикова, смілива. А вона досі не може зізнатися Тімосі у почуттях.
— І ти думаєш він нічого не зрозумів? — запитала Каріна мило посміхаючись.
— Та яка різниця, — піджала плечі подруга, — Головне ми познайомилися, і він відвіз мене на своєму мотоциклі додому.
— Ти ж могла собі голову продути? Так можна і захворіти, ти що?
— Він дав мені свою шапку і шарф, — говорила киваючи на речі, що лежали на кріслі.
— І все таки це безглуздя, — розсміялася Каріна.
— Знаю, але він такий красунчик, ось зараз він прийде сама все зрозумієш…
— Тобто прийде? — здивовано зиркнула Каріна.
— А ось і він, — радісно підскочила Ліда з ліжка.
В кімнату зайшов хлопець, з пакетиком в руках. Дійсно доволі симпатичний.
— О, привіт, — сказав він помічаючи Каріну, — Я Орест, — простягнув він їй руку, на що дівчина відповіла, теж своє ім'я. — Лід, глянь чи я то купив тобі? — запитав простягаючи Ліді пакетик з ліками.
— "Терафлю", парацетамол…— перелічувала Ліда, — Так, все то. Ти молодець, — усміхнулася йому. — Може чаю? – запитала беручи його руку, але той забрав її назад.
— Ні, — відповів усміхаючись, — Насправді мені вже пора, — почухав потилицю, — Зараз десь дружина має з роботи повернутися. Але якщо що ти мій номер маєш, — підморгнув він до Ліди, — Захочеш провести час разом, напиши, але більше в озеро не стрибай, — сказав самовпевнено. — Я б таку яскраву дівчину і так помітив.
Каріна розгублено бігала очима. Перекидаючи погляд то на Ліду, то на Ореста.
— Самозакоханий козел! — гаркнула Ліда відпихаючи його дверей..— Ану, геть, геть звідси, — штовхала Ліда Ореста за плечі.— Теж мені фраєр, навіть плавати не вміє…— обурювалася дівчина, але в душі розливався гіркий розпач.
Орест лиш сміявся, намагаючись наостанок чмокнути дівчину. Але та тріснула його по плечах і нахабно закрила перед його носом двері.
— Ні, ну ти бачила яка козлина?! — злилася Ліда. — Нахаба! — говорила склавши руки в боки. — Ех, а з першого погляду такий вже ангел, — розпачливо говорила падаючи на диван.
— Мені шкода…— лиш сказала Каріна.
— Чому? — щиро здивувалася Ліда. — Навпаки радіти треба, що доля вберегла від такого. Його дружину треба жаліти, а не мене.
— І то правда, — розсміялася Каріна.
— Чекай, — раптом підірвалася з ліжка Ліда, схопила шапку і шарф і пішла до дверей. Потім шпурнула це Оресту, що якраз заводив мотоцикл. — Шмаття своє забери, алендолон! — гукнула. — Сподіваюся ти завезеш свою дружину на море і там потонеш! Або акула тебе зжере. — крикнула наостанок сильно гримнувши дверима. Через кілька секунд почувся стукіт з гори.
— Прекрасно! — плеснула в долоні дівчина. — Ще не хватало, щоб нас виселили через цього…
— Ну, все заспокойся, — обійняла дівчину Каріна. — Ходімо висушиш волосся і сходимо кудись разом. Ну, як тобі ідея? — намагалася підтримати подругу вона.
— А, знаєш, — склала руки в боки Ліда, — Чудова ідея, підемо наїмося морозива і буде нам щастя, – сказала демонстративно направляючись до ванної.
— Лід, а ти певна, що морозиво це гарна ідея? Все таки ти намокла, промерзла, а ще морозиво…– прикусила губу Каріна.
— Певна, — відповіла та, вмикаючи фен, — Як ти казала так завжди роблять жінки в депресії з американських комедій.
За годину вони вже сиділи в кафешці біля дому. Ліда наминала потрійну порцію шоколадного морозива і ледь стримувала сльози.
— Ну яка ж я все таки дурненька? — говорила ледь посміхаючись до Каріни. — Якісь одні мудаки трапляються, – сказала зїдаючи ще одну ложку морозива.
— Ти зовсім не дурна, навпаки, такий план продумати…просто, просто не та людина трапилася от і все, — намагалася підтримати її Каріна.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відлюбилося, Інна Турянська», після закриття браузера.