read-books.club » Молодіжна проза » Відлюбилося, Інна Турянська 📚 - Українською

Читати книгу - "Відлюбилося, Інна Турянська"

34
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Відлюбилося" автора Інна Турянська. Жанр книги: Молодіжна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Відлюбилося, Інна Турянська» була написана автором - Інна Турянська, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Молодіжна проза".
Поділитися книгою "Відлюбилося, Інна Турянська" в соціальних мережах: 
Поки вона, ніяковіючи, ховала почуття у серці, він ховався в її обіймах. Тікав до неї на велосипеді та сміявся, їдучи назустріч вітру. Що він міг їй дати крім свого серця та горщику з ромашками? Він жартував про все, але ніколи не жартував про свої почуття. Інколи любов схожа на ромашки. Така ж проста і квітуча. Але що робити, коли сезон цвітіння закінчується? І квіти осипаються разом з надією і одним словом — відлюбилося. Чекати…бо там, глибоко під землею, завжди залишаються корінці, які обов'язково випустять нові стебла. Головне пам'ятати, що весна завжди повертається, і не забувати поливати ромашки. Обкладинка Юлія Міхаліна

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 107
Перейти на сторінку:
Розділ 1. Друг дитинства

   Серед вечірнього лісу палахкотіло полум'я. Навколо нього гуртувалася молодь. Але посередині завжди був він. Про таких кажуть, що вони - душа компанії. Веселий, енергійний та доволі таки симпатичний юнак. Він щось розказував, а дівчата заливалися дзвінким сміхом. Але раптом серед цих всіх дівиць він поглянув і на неї. Вона сиділа напроти, по той бік полум'я, не зводячи з нього очей. 

— Дівчаточка, вибачайте. Але мені вже час, – посміхнувся він, вириваючись з надокучливої жіночої компанії. І прямуючи просто до неї. 

    Вона ніяковіючи посміхалася, вбираючи у себе тепло від вогню. Але тепліше всього їй було від його посмішки, що належала зараз лише їй. 

— Ну що, Даринка? По домах? – запитав він її, підморгуючи. 

— Давно пора, – відповіла дівчина, намагаючись вхопити його за долоню. 

— Хочеш, як в дитинстві, пройтися за руку? – посміхнувся він їй, даючи долоню. 

— Ага, а чом би й ні? – зарум'янилася дівчина, відчуваючи на своїй спині заздрісні погляди. 

— То, може, й на руках тебе понести? – хитро примружився він. — Я часто так робив в дитинстві, – сказав він, підхоплюючи її на руки, від чого вона аж зойкнула від несподіванки. 

— Мене зараз зжеруть інші дівчата, – розсміялася вона, пригадуючи їхні дитячі витівки. 

— Не подужають, – пожартував він. — Такою, як ти, поперхнутися можна, занадто великі форми, – говорив, опускаючи погляд на її груди. 

— Ах ти! – обурилася вона з посмішкою. — Так, а ну опусти мене, негайно! – стала кричати, гепаючи його по плечах. 

— І втратити такий гарний вид? – знову жартував він. — І не подумаю! 

— От же ж негідник, – продовжувала обурюватися дівчина.

— Та про що ти, Даринка? Я про обличчя твоє говорю, а ти про що думаєш? – сміявся він, зрештою опускаючи дівчину на землю. 

— Ніколи більше не смій брати мене на руки! – кричала, обурюючись, намагаючись утекти. Але він схопив її за руку, притягуючи до себе. Поглянув в очі, посміхнувся, обдаючи теплим поглядом.

— Ти така мила, коли злишся, — розсміявся він, – розчервонілася вся… Але, знаєш, рум'янець тобі йде, бурячок, – прошепотів на вушко. 

— Та сам ти буряк! – гаркнула вона, не в силі більше дивитися в цей пронизливий погляд. — Та ну тебе, – сказала, йдучи, тупаючи ногами в протилежному напрямку. 

— Ее, Даринко…– говорив він, чухаючи потилицю. — Ти трохи не в ту сторону йдеш, чи ти зібралася в лісі ночувати? 

   Дарина розгублено зупинилась. І як цьому парубку постійно так вдається морочити їй голову? Злилася не стільки на нього, скільки на себе. І як можна було закохатися в цього несерйозного типа, який крутив голову майже усім дівчатам в селі і не тільки. 

— Чи це я так пагубно на тебе впливаю? – хитро сказав він, підходячи до неї. Вона відчула його дихання на своїй потилиці, швидко розвернулася, хотіла сказати щось обурливе, але врізалася прямо в його груди, на що він швидко розсміявся і видав:

— Хотів би я зараз помінятися з тобою місцями. 

— Ну все! – не втрималася вона, б'ючи його долонями по грудях,-  далі я сама дійду. 

— Та не говори дурниць, – вже серйозно говорив він. — Давай сюди руку, – сказав, схрещуючи їхні пальці. — Ось так краще, Даринко, – додав, посміхаючись. 

   Вона не стала пручатися, бо хотіла би, щоб так було завжди. Він і вона, їх схрещені пальці і більше нікого навколо.

Дарина була закохана в Тимофія з дитинства. Вони виросли разом в одному селі і були сусідами. Тіма завжди ставився до неї тепло і по-особливому. Але чи є в нього симпатія до неї, дівчина не розуміла. Бо той завжди все ховав за жартами. Він точно виділяв її серед інших дівчат, але, мабуть, таки не виділяв, як ту особливу. 

— Пам'ятаєш, як ми малими часто втікали до лісу? – запитав він, дихаючи сосновою свіжістю.

— Пам'ятаю, а ще пам'ятаю, як боляче було бігати по шишках босими ногами, – говорила Дарина, пригадуючи минуле. — Як ти розплакався, коли я пхнула тебе прямо у кропиву, – посміхнулася вона. 

— Так, бо це дійсно страшенно пекло! Я два дні в пухирях ходив, а потім мама ще й мені кропивою додала, коли дізналася, що я до лісу ходив сам та ще й тебе з собою брав. 

— Ти, як герой, завжди відгрібав за двох, – посміхнулася Дарина. — Завжди вину за все брав на себе. 

— Даринка, я завжди тебе захищатиму. Я не дозволю комусь ображати тебе, – сказав, сильніше стискаючи її долоню.

   Вона лиш посміхнулася, бо насправді найбільшого болю завдавав їй саме він. Адже їй хотілося не просто бути подругою дитинства, а його дівчиною, а в майбутньому навіть дружиною. Але він ніколи не говорив з нею на цю тему, хоч і дівчини у нього теж не було. А от претенденток на його серце хоч відбавляй. Це дратувало її і веселило його. 

— Я знаю, – кволо посміхнулася вона. 

   Несподіваний хруст позаду змусив Дарину здригнутися і опинитися в обіймах Тіми. Він дивився на неї з свого метра дев'яносто і посміхався. 

— Це всього лиш собака, бурячок, – тикнув він їй пальчиком по носі. Від чого Даринка знову почервоніла. 

— Не називай мене бурячком, – відсторонилася від нього вона. 

— А як ти хочеш, щоб я тебе називав? – запитав він, виймаючи з неї душу чіпким поглядом. 

"Коханим бурячком" – подумки відповіла йому, обіймаючи поглядом. 

— Дарина буде в самий раз. 

— Ну це ж скучно, – розсміявся він. — Гаразд, буряком бути тобі не сподобалося, то як на рахунок Даринки-нектаринки? 

— Ну вже краще, – прижмурилася вона, посміхаючись. 

— Ти така ж соковита, – сказав той теж, примружуючись і хитро опускаючи очі.

— Але ж ти, — знову гримнула його Даринка і, беручи за руку, потягнула додому.

— Нектаринко, ну куди ж поспішаєш? — запитав, приймаючи її долоньку у свою. 

— Завтра рано вставати, – відповіла, тягнучи його за собою. 

— Так і мені теж, але з тобою я хоч до ранку можу гуляти…нектаринка. 

"От чому він так робить?"- думала дівчина, кожного разу відчуваючи, як стискається її серце від його таких от фраз. Ніби приємних, але водночас без ніякої конкретики. Ніби сказаних для неї, але з дружнім підтекстом. Ніби він все-таки поруч, але не разом з нею.  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відлюбилося, Інна Турянська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відлюбилося, Інна Турянська"