Читати книгу - "Відлюбилося, Інна Турянська"

   Каріна поверталася з робочої поїздки додому. Ніколи не думала, що житиме в селі. Але, наявність в ньому ромашкового поля та коханого, чоловіка її підкорила. Звісно, вона не забула й про Антона. Кожного разу, як приходила до нього на могилу, просила вибачення. Він нічого не відповідав, але вона однаково говорила з ним.

  Але зате тепер на її дзвінки завжди відповідав Тимофій Єременко. Вона більше ніколи не чула з його уст, що йому відлюбилося, лиш люблю. Доїхавши, зайшла в хатину, яка стала їй рідною. Перше, що впало в око, її горщик з ромашками, що зів'яли. 

— Тімоха, — злісно крикнула, а той за кілька секунд прийшов на її голос і обіймав.

— Що? — спитав світячись посмішкою. Певно, Тимофій Єременко досі не вірив в те, що його Хамоміла нарешті з ним.

— Ти чого це мої ромашки не поливав? — питала злісно, але все одно горнулася до нього.

Тимофій розгублено забігав очима

— Так, я ж цей…, — зам'явся, мабуть, шукаючи собі виправдання, — Забув Карінка, — по-доброму всміхався.  

— Безголовий! — випалила дружина.

— Та замотався я трохи без тебе, — чмокнув її у щоку, — Бач, сам зів'янув поки тебе не було, — жартував.

— Щось не видно, що ти зів’янув, навпаки мені здається піднабрав, — сміялася щипаючи його за живіт, — Добре, що хоч не лисієш ще. Мало педалі на велосипеді крутив, мало!

— То все через Тьому з Лізою, точніше через їхній подарунок. Взяли і корову нам купили. Ну от куди нам ще з тобою корову. Вона ж нам усі ромашки на городі затопче, — сміявся Тимофій хапаючи дружину за руку.

— Доїтимеш її ти, — одразу відрізала Каріна, — Заодно свою спортивну форму повертатимеш, руки накачаєш, — жартувала. 

— Я такий радий, що ти повернулася, — шепотів він їй вже на вухо. Він часто так робив і їй завжди здавалося, що то лиш вітер, що шумить на ромашковому полі. Що ось зараз вона відкриє очі і все зникне. Але то був не вітер, то був голос Тимофія Єременка. І цього разу він нікуди не зникав. Він був тут. Близько коло її серця, як серцевина квітки до пелюсток. 

— Я теж рада, що ми повернулися, — говорила опираючись обличчям на його обличчя. 

— То виходить ти не поливав ромашки? 

— Ні, вибач, забув, — говорив з провиною у голосі.

— То йди полий, я зачекаю.

Тімоха швидко схопив склянку, набрав води і обережно вилив на суху землю. Там він побачив записку. Розгорнув.

“Тимофій Єременко, ти скоро станеш дідом” — прочитав він і просто посміхався. 

— Так-так, Тімоха, ти доїтимеш корову, а згодом тебе “доїтимуть” внуки. Тому не бачити тобі більше тихого життя. Давай, діставай ровер з гаража, і вчися наново крутити педалі, бо скоро внуків доведеться на ньому катати. 

— Так я ще з тобою не встиг накататися, — сміявся.

— Ще маєш кілька років в запасі, — і собі сміялася дружина, — Бо далі все гарантую тобі, внуки висітимуть на нас, Лізка з Тьомою ще молоді, їм хотітиметься буди інколи вдвох.

— Якщо я і любитиму когось колись сильніше від тебе, то це буде наш внук.

— Внучка, — виправила його жінка, — Але хто зна, може з часом і внук буде, — підморгнула.

— А ти будеш завжди зі мною? — питав її наче досі боявся, що втече кудись або відштовхне. 

— Навіть не думай, що ти мене кудись спекаєшся, — хіхікала. 

— Я готовий щодня їздити на поле за ромашками для тебе, няньчити онуків, корову доїти, тільки будь поруч з Тімохою. 

— Ох, Тимофій Єменко, ти завжди вмів гарно говорити, а на ділі? — сміялася Каріна, — Он просила тебе не забути поливати ромашки, так ти і то забув…безголовий! — погладила його по обличчі. 

— Але я ніколи не забуду нагадувати, що мені не відлюбиться Каріна Єременко. Навіть якщо і ромашки зів'януть, то мої почуття ні. Бо це правда, що я знову втратив голову…

— Ох, ти безголовий, — перебила його Каріна, — Говориш багато, а корова он досі так і не видоєна…

— Так, я зараз, швидко, дорогенька, чесно-чесно, — говорив на ходу хапаючи відро і пускаючи їй повітряний поцілунок. 

— Ох, який же безголовий, — всміхалася сама до себе Каріна…

###

Ну, що ж, ось і все, дорогенькі))❤ залишається цим двом, чи правильніше сказати чотирьом, побажати щастя.

Дякую всім хто дочитав, тикнув на зірочку, або написав добрий коментар. Це дуже надихає автора і служить найкращою подякою. А взагалі як вам історія? Сподобалася чи ні, напишіть кілька слів, не полінуйтеся;) і не лінуйтеся нагадувати слова любові тим, кого любите!))

Також запрошую до нової історії — "Випадкові перехожі". Це буде кардинально інша історія у жанрі психологічний трилер. Якщо любите таке, запрошую.

Кінець