Читати книгу - "Втекти від долі, Дана Лонг"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Сьогоднішній вихідний я вирішую провести вдома. Зателефонувавши Елі, ми домовляємося зустрітися і влаштувати посиденьки. Давно ми не збиралися, тож приймаємо рішення надолужити згаяний час.
Поснідавши, я збираюся сходити за покупками в найближчий супермаркет.
Уже підходячи до свого під'їзду з пакетами в руках, раптом я чую вереск гальм. Різко обертаюся і бачу, як прямо на мене мчить машина. Не знаю, яким дивом, але я в останню мить встигаю ухилитися і відскочити вбік. Машина на великій швидкості проноситься повз і зникає з поля зору.
До мене одразу підбігають якісь люди, цікавляться, чи все зі мною гаразд, і чи запам'ятала я номер машини, щоб повідомити в поліцію. Але в мене шок, і я до ладу не можу нічого сказати. Єдине, що мені вдалося запам'ятати, це колір машини. Вона була червона.
– Та що ж це таке робиться! Серед білого дня мало не переїхали людину! – голосить наша баба Зоя, яка якраз проходила повз, коли все сталося. – Ти як дитино?
– Усе гаразд, дякую.
Мені допомагають зібрати пакети, і я піднімаюся у квартиру.
Зайшовши до себе, я сповзаю по стіні в коридорі і сиджу так деякий час, приходячи до тями від шоку і від усвідомлення, що мене щойно мало не вбили.
У призначений час приходить моя подруга.
– Привіт, – вона радісно переступає поріг.
– Привіт, заходь Елечка.
– Ти якась перелякана, щось сталося?
– Мене сьогодні ледь не збила машина, – з жахом згадую неприємний інцидент, який стався зі мною сьогодні.
– Що?! Ти як, у порядку? – стурбовано запитує Еля.
– Здається так. В останню мить встигла відскочити вбік, коли повз мене пронеслася машина. Можна сказати, що мені дуже пощастило.
– Є думки, хто це міг бути?
– Ні, зовсім ні. Усе, що я встигла помітити, це колір машини. Не знаю, кому знадобилося мене вбивати, – на кілька секунд я зависаю і страшна підозра миготить у моїй голові.
– Лано, все нормально?
– Еля... я не впевнена... але, здається, я здогадуюся, хто це міг бути. Звичайно, я можу помилятися, та й доказів ніяких у мене немає. Але, я знаю одну людину, яка їздить на схожій машині, саме червоного кольору. Це Реґіна, – ділюся своїми здогадками з подругою, і відчуваю, як тремтить усе тіло.
Мабуть шок минув, і на його місце прийшло усвідомлення, що я сьогодні уникла трагедії.
– От відьма! Навіть можу припустити через що вона це спланувала. Точніше через кого. Усе ніяк не змиритися, що Влад із тобою у стосунках.
– Ель, ми не разом, – я заперечно хитаю головою.
– Це питання часу. Звісно, якщо ти перестанеш бути такою впертою і накручувати себе, то й швидше все налагодиться. Думаю, все, що говорила тобі ця Реґіна, найімовірніше, нахабна брехня, щоб відвадити тебе від Влада.
– Я думаю, що дуже помилилася, коли повірила її словам і засумнівалася в коханій людині.
– Ого, він уже став коханим? – Еля здивовано дивиться на мене і посміхається.
– Так, він став мені дуже дорогий. Він і Данечка, – від усвідомлення цього в мене на очах виступають сльози.
– Значить, потрібно швидше мириться з ним, а на цю погань напиши заяву в поліцію.
– І що я їм скажу? Я не бачила водія, номер не запам'ятала, тільки колір машини. Чи мало червоних машин їздить містом. Вони мене засміють і виставлять за двері, – ця ідея здається мені дурною.
– Розповіси Владу про те, що трапилося?
– Думаю, що ні, не хочу вплутувати його в це все.
– Це ніби його колишня, от нехай утихомирить цю валькірію. А якщо вона ще щось придумає?
– І що я йому скажу? Що його колишня коханка мене переслідує і намагається вбити?
– А хоч би й так. Гаразд, вирішувати тобі.
– Не факт, що це взагалі була вона. А раптом я помилилася і Реґіна взагалі тут ні до чого. Тоді я буду виглядати дурепою.
На телефон надходить повідомлення у месенджері про нове повідомлення. Я відкриваю його і бачу, що Влад надіслав світлини зі вчорашнього свята.
– Влад надіслав світлини з дня народження Данечки. Хочеш подивитися? – я присуваюся ближче до Елі.
– Звісно, ще питаєш.
Я завантажую їх на телефон і, відкривши першу, починаю гортати їх по черзі, коментуючи.
– А це тітка Аделіна. Вона виховувала Влада, після смерті його батьків.
– Яка сувора дама, – одразу помічає Еля.
– Це точно. Якби ти бачила, з якою зарозумілістю вона на мене дивилася. Наче я негідна його.
– Як типова свекруха, – сміється подруга.
Раптово мені на очі потрапляє одна світлина, від якої в мене починає сіпатися око. На ній Влад із келихом у руці, а поруч, взявши його під руку і притулившись дуже близько, стоїть Реґіна.
– А це що за дамочка до нього притискається?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Втекти від долі, Дана Лонг», після закриття браузера.