Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"

Я зупинилася, намагаючись зрозуміти як його слова могли відноситись до моєї розповіді. Тим часом Деміан підвівся і підійшов до мене. Близько. Дуже близько, тому що я почала відчувати його жар, його дихання.

— Ти привела мене до цього дому. Ти змусила всіх повірити в мене, довела всім, що я - це я. Думаєш, я дозволю собі поринути у вир із головою поруч із жінкою, яка колись у моєму минулому була моєю коханкою?

— Ви знали її краще за мене.

— Як можеш сама помітити, це минуле, якого я не пам'ятаю. Нині я живу теперішнім часом. І зі мною поряд... не вона, а ти. Моя законна дружина, яка не спробувала позбутися мене, впізнавши свого чоловіка в брудному обірванці.

Сама не контролюючи себе, я робила крок за кроком назад, доки не вперлася в стіну. А Деміан невідступно йшов за мною. Як і вчора я опинилась у пастці, як і вчора він дивився на мене так... дивно. Як мисливець дивиться на свою здобич.

— Вона прийшла до мене, спробувала спокусити, але я зупинив її. Ось і все, що ти могла побачити, Вікторіє.

— Мені... мені абсолютно байдуже, — заїкаючись відповіла я.

— Це прикро, - видихнув чоловік і обпалив моє обличчя гарячим подихом. - У тебе такі дивні очі, - несподівано посміхнувся він. - Вони сірі чи все ж таки зелені?

— Вони... сірі.

— А чому тоді зараз вони зелені?

— Це... Вам здається, - мені хотілося якнайшвидше втекти від нього. І як він примудрився розглянути колір моїх очей? Так, вони змінювали свій відтінок, але практично ніхто цього не помічав. Крім нього.

— Я хотів би пригадати нашу ніч, — прошепотів він, провівши пальцем по моїх губах, а я... а мене накрила нова хвиля жару. Навіть дихання почастішало, мені не вистачало кисню. Так, треба взяти себе в руки!

— Для Вас це була лише чергова маскарадна ніч. Не більше, не менше. Ви самі казали, що стежили за мною багато вечорів. Але думаю, минулі рази Ви користувалися послугами інших жінок.

— А я казав тобі, що мене в тобі привабило?

— Не пам'ятаю...

— Брешеш. Але я здається можу уявити тебе. Це зараз ти – тихоня та невпевнена в собі. Але відчиняла мені двері з таким викликом, що... я майже закохався в тебе.

І як це розуміти? Мені зовсім не потрібне було його кохання. Я знала, що коли він згадає себе, він просто зненавидить мене!

Як і минулого разу, він відсторонився так різко, наче... прийшов до тями.

— Ти казала, що страшенно втомилася. Вибач, що затримав. І я вдячний тобі за допомогу, Вікторіє.

Я облизала губи і глибоко зітхнула.

— Якщо... потрібна ще моя допомога, звертайтеся. Навіть… уночі, – сказала я і попрямувала до дверей.

— Чи можна попросити тебе ще про одну послугу? - почула я за своєю спиною.

Я обернулася і несміливо подивилася на чоловіка. Трохи раніше я розглядала лише рани на тілі чоловіка, але зараз я виразно бачила його... напівоголеним. І це мене збентежило і чомусь увігнало в фарбу. Боги, я з цим чоловіком спала, сама заманила його в ліжко, а тепер я соромлюся? Але щось інтимне було у всій цій обстановці. Деміан схуд, але зберіг таке... гарне, рельєфне тіло.

— Не зачиняй більше цих дверей. Ти змушуєш мене відчувати якимсь... чудовиськом. Хіба тобі є чого боятися?

— Ні… тобто, так я не буду зачиняти дверей. Добраніч.

— На добраніч, Вікторіє.

Цієї ночі я знову прокинулася від крику. Але довго прислухалася до тиші. Крик не повторився, і я заснула. Тільки під ранок, коли перші промені сонця залили світлом мою спальню, я несподівано почула стукіт дверей. Чи це мені здалося?

Івілі допомогла мені одягтися, повідомивши дуже недобру звістку. Повернулася Ірен. І чомусь саме сьогодні приїхала у гості й Дез. Якщо до приїзду герцогині я морально готувалася, то бачити Дез - особливого бажання не було. Ну, от якось у нас алергія одна на одну.

Івілі повідомила, що всі... члени сім'ї зібралися за сніданком. Я вирішила не турбувати сімейну нараду, але дівчина передала, що Деміан наказав супроводити мене до їдальні.

— Ну, Торі, зберись, — вигукнула Івілі, підбадьорюючи мене. - Ти – герцогиня. І це вже офіційно! Пам'ятаєш, якою ти була два роки тому? Куди поділося те бойове дівчисько?

— Подорослішала, - пробурчала я.

— Отже, маєш вже розуміти, що це твій шанс і його проґавити не можна.

Розуміла. І хотіла лише одного: або отримати розлучення, але це було просто нереально, або поїхати додому.

Коли я підходила до їдальні, я вже чула підвищені голоси. Особливо Ірен. Я зупинилася біля дверей і прислухалася до її слів.

— Вона скористалася тобою, Деміане. І визнала вона тебе лише тому, що хоче досягти своїх цілей. Ти нічого не пам'ятаєш, але пам'ятаю я. І мене не обдурити! До того ж у тобі тече кров Тулая. Ти просто НЕ МАЄШ бути одруженим! Це ставить під загрозу всіх нас! Ти повинен позбутися її! Інакше Хаос не дасть нам спокою через неї!