Читати книгу - "Душевна музика, Террі Пратчетт"

— Протяги гуляють. І замість дверей діра у формі рояля.

— Так, але це ж ти її прорубав.

— То й що?

— А власник не протестуватиме?

— Звісно, він буде проти. Власники для того й живуть на світі. Менше з тим, хлопці, дорога нам тільки вгору. Нутром відчуваю.

— Я думав, ти тільки платні хочеш, — завважив Паді.

— Так, так. Але я щасливіший, коли платять більше.

Гітара загула. Паді узяв її й торкнувся струни.

Толоз від несподіванки впустив ножа.

— Це ж звук, як у піаніно!

— Здається, вона вміє звучати як завгодно. А тепер вона дізналася про клавішні.

— Чари, — сказав Бескид.

— Звісно, це чари, — сказав Толоз. — Я ж весь час це повторював. Дивна старовинна штукенція, знайдена у запилюженій старій крамниці однієї грозової ночі...

— Того вечора грози не було, — нагадав Бескид.

— А мала б бути. Ну гаразд, гаразд, але ж трохи дощило... Мав же той вечір бути особливим. Певен, що коли ми туди прийдемо, крамниці там уже не буде. Це все пояснить. Усі знають, що речі, придбані у крамницях, що їх наступного дня годі знайти, ховають у собі до біса таємниць і виявляються доленосними. Може, нам Доля всміхнулася.

— Грається з нами, — сказав Бескид. — Сподіваюся, їй весело.

— І пан Нудль сказав, що знайде нам для завтрашнього виступу дуже особливе місце.

— Добре, — сказав Паді, — бо нам конче треба виступати.

— Точно, — сказав Бескид. — Зіграємо там, це ж наша робота.

— Люди повинні нас почути.

— Точно. — Бескид трохи розгубився. — Так. Звісно. Саме цього нам і треба. І щоби платили — теж.

— Пан Нудль нам допоможе, — сказав Толоз, який надто занурився у фінансові перспективи, щоби помітити зміни в тоні Паді. — Він, мабуть, дуже успішний підприємець. У нього на площі Сатор контора. Таке собі тільки успішні підприємці можуть дозволити.

Починався світанок нового дня.

Він ще тривав, коли Ридикуль добіг мокрою від роси травою саду до Високоенергетичної чароспоруди і чимдуж постукав у двері.

Зазвичай він туди навіть не потикався. Не сказати, що він геть не розумів, чим саме там зайняті молоді чарівники, — просто він підозрював, що вони самі цього не розуміють. Здавалося, ніби вони вбачали велику насолоду у втраті певності в будь-чому, а за обідом переважно обмінювалися вигуками на кшталт: «Клас! Ми щойно спростували теорію Кабачколиста про тау-незрозумілість! Краса!» — причому так, ніби це велике досягнення, а не якісь непристойності.

А ще вони повсякчас говорили про розщеплення таума — найменшої неподільної частинки магії. Архіректор не бачив у цьому жодного сенсу. От поділять вони — і що тоді? Яка з цього користь? Усесвіт був досить безладним і без того, щоби зчиняти в ньому більший розгардіяш.

Двері відчинилися.

— О, це ви, Архіректоре.

Ридикуль відчинив двері ширше.

— Доброго ранку, Впертонзе. Приємно, що ви не спите о такій ранній порі.

Зрозум Впертонз, наймолодший чарівник у штаті Академії, кліпнув на небо.

— А це вже ранок?

Ридикуль проштовхнувся повз нього всередину споруди. Для прибічника традиційних магічних методів це була маловідома територія. Жодних вам черепів чи опливлих свічок. Приміщення, в якому опинився Ридикуль, нагадувало алхімічну лабораторію, яка вибухнула, як і належить, а тоді приземлилася у ковальській майстерні.

Мантія Впертонза Ридикулю теж не подобалася. Так, довжина прийнятна, але перевипрано-зеленкуватий її колір і незліченні кишеньки й клапани, а також капюшон із вилинялим кролячим хутром на вигляд були не дуже. Жодних блискіток, самоцвітів чи езотеричних символів — тільки розпливчаста чорнильна пляма на кишені, в якій Впертонз носив перо.

— А ви давно не виходили? — спитав Ридикуль.

— Ні, Архіректоре, а... А треба було? Я працював над збільшувальним пристроєм. Пам’ятаєте, я показував...[21]

— Так, так, — сказав Ридикуль, озираючись. — А ще хтось тут працює?

— Ну... Я, Страшний Тез, а ще Скац і Несамовитий Дронго — оце й усі, ніби...

Ридикуль кліпнув очима.

— Що вони за істоти? — спитав він.

А тоді десь із глибин його пам’яті виплила страшна згадка: тільки дуже особливі істоти обирали собі такі імена. — Це студенти?

— Ну, так, — трохи задкуючи, відповів Зрозум. — Це ж цілком дозволено, так? Ну, тобто, це ж у нас академія...

Ридикуль почухав вухо. Хлопець мав рацію. Мабуть, не можна було без цієї зарази обійтися, не було інших варіантів. Сам він уникав тих малих гадів за будь-якої нагоди, і так само чинила решта викладацького складу — хто тікав, а хто й ховався за дверима, щойно одне з них траплялося на шляху. Викладач новітніх рун взагалі ховався у шафі, щоби тільки не виходити на заняття.

— Мабуть, покличте їх. Здається, з викладачами каші не звариш.

— Нащо, Архіректоре? — чемно уточнив Зрозум.

— Що «нащо»?

— Перепрошую?

Вони дивилися одне на одного в цілковитому нерозумінні, так ніби їхали назустріч одне одному вузенькою вулицею, і кожен сподівався, що інший відверне першим.

— Викладачі, — здався Ридикуль. — Декан і ті, інші. Геть показилися. Усю ніч не спали, на гітарах грають. Декан собі плаща шкіряного справив.

— Що тут скажеш, шкіра дуже практичний, функціональний матеріал...

— Але не для такого фасону, — похмуро завважив Ридикуль.

...Декан трохи відійшов. Кравецький манекен він позичив у пані Герпесюк, їхньої економки.

Вніс у фасон кілька змін, що не давали йому спокійно спати. По-перше, чарівники усім своїм єством зневажають одяг, який не закриває ніг принаймні до кісточок, тож шкіри на втілення його задуму пішло багатенько. Але й місця для заклепок побільшало.

Він почав із напису: ДЕКАНДЕНТ.

Але місця все одно лишалося багацько. Тоді він додав: НАРОДЖЕНИЙ — і лишив трохи місця, бо не знав достоту, для чого він був народжений. «НАРОДЖЕНИЙ ДЛЯ СИТНИХ ОБІДІВ» виглядало якось непосутньо.

Трохи поміркувавши, він зупинився на «ЖИТИ ШВИОКД ВМЕРТИ МОЛОМИД». Напис вийшов не дуже, це він бачив: просто він перевертав плащ, коли робив отвори для заклепок, і трохи заплутався, в який бік писати.

Звісно, не важило, в який бік писати, — головне писати. Саме в цьому й полягає суть музики, що качає...

— А Рунний зачинився в кімнаті й грає на барабанах, і всі решта понакупляли гітар, і Скарбій щось таке втнув із подолом своєї мантії,