Читати книгу - "Оті з Десятої Тисячі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Скільки? — розгубився Алік. — Я… не пригадую.
Тоді задер голову:
— Скільки, «Розвіднику»?
— Два і три, — відповів той. — Разом п'ять?
— Чого п'ять?
— П'ять тонн, — спокійно пояснив «Розвідник».
Коли ж у Головному Залі знову вибухнув регіт і скидалося на те, що люди ніколи не заспокояться, «Ропер», ясна річ, почав буркотіти.
— Увага! — сказав він. — Нагадую: обід холоне.
Знявся страшенний крик: «Їсти! Їсти!» — і стрічки транспортерів побігли до терас-їдалень.
Іон на хвилю затримався в Головному Залі. Взяв Альку й Аліка за руки, і всі троє підійшли до Робіка.
— Робіку, — мовив Іон.
— Слухаю тебе, Іоне.
— Ти чудовий, Робіку! — сказав Іон.
— Це правда, — підтакнула Алька.
Робік усміхнувся.
— Не весь цей день був я такий.
— Ох, яке це має значення? — обурився Алік.
— У всякому разі, нам пощастило, — сказав Робік, — хоча ще трохи, і я б… щез.
— Ох, Робіку, — засоромився Алік. — Адже ти знаєш, які ми, люди, неточні.
Робік засміявся.
— Ідіть їсти.
— А ти? — запитала Алька.
— Я… — Робік трохи розгубився… — мені треба полагодити ліву руку. Після обіду зустрінемося біля басейну. Добре?
— Добре! — закричали в один голос діти, вже стоячи на рухомій стежці.
Робік подивився їм услід, а потім ступив на голубий квадрат швидкісного ліфта.
Всі троє знову їхали оранжевою стежкою серед квітів, залитих сонцем.
— Як усе це могло статися? — запитала Алька.
— І чи було це взагалі? — запитав Алік.
— Було! — відповів Іон.
Алька помовчала і сказала:
— Це все могло статися лише з двох причин.
— З яких? — поцікавився Алік.
— По-перше, тому, що роботи не знають принципу самопожертви.
— А по-друге? — запитав Іон.
— По-друге, — замислено вела далі Алька, — тому, що роботи, не знаючи принципу самопожертви, не знають і меж самопожертви.
Алік похитав головою.
— Із того, що ти наговорила, я можу зробити ще один висновок, — пробурмотів ніби до себе.
— Цікаво, — мовила Алька, чекаючи на кпини.
Однак Алік сказав цілком серйозно:
— Ми врятувалися тому, що ми люди, і не тільки схильні до самопожертви, а й уміємо конструювати роботів, які не знають меж самопожертви.
— Не будь такий мудрий! — відрубала Алька, а Іон засміявся.
Але тут пролунали голоси:
— Діти! Обідати!
Алік розвів руками:
— Ось тобі й маєш! Ми вже знову «діти»!
А обід у «Ропера» вийшов на славу. І тим смачніший, що відбувся він на добру годину пізніше, ніж звичайно.
Вранці 8 жовтня Іон Согго прокидається з усмішкою, і погляд його падає на Робікову постать. Помітивши, що Іон розплющив очі, Робік привітно махає йому рукою.
Потім Іон робить зарядку під якусь свою лічилку, а Робік ту лічилку висміює — «абсолютно безглузда», мовляв.
За хвилину Іон уже захищає двері ванної, як воротар — футбольні ворота. Йому щастить «узяти» сорочку, шорти, черевики, куртку, шкарпетки, але він ганебно пропускає рушник і плавки.
— Два-нуль на мою користь, — стверджує Робік. Потім обидва вистрибують у вікно.
— Гей, близнюки! — гукає Робік.
Алік і Алька теж вистрибують у вікно своєї спальні.
— Дивіться! — кричить Алька, показуючи на голубого метелика, що тріпоче крильцями.
— Голуб'янка красива, — говорить Робік, — або Licaena Bellaegus.
— Дуже приємно! — кланяється метеликові Алік.
А Іон морщить чоло, потирає носа в задумі й говорить до себе:
— Це вже колись було.
Ніхто, однак, не звертає уваги на його слова, і сам Іон враз забуває про них.
Після сніданку й плавання в басейні вони лягають засмагати на моріжку, м'якому, як зелений рушник.
Іон лежить горілиць і дивиться вгору, де на екрані штучного неба повільно пливе хмара, яка безперервно змінює обриси, легко й красиво перетворюючись то на рибку, то на дерево, а то на віяло.
— Яке сьогодні число? — питає він знічев'я.
— Восьме жовтня, — відповідає Алька.
Алік усміхається:
— А який рік?
— Ще 862 рік Ранньої космічної гри, — гордо каже Алька. — Якщо ми долетимо…
— Напевне долетимо, — перебиває її Іон.
Алька ніжно, без манірності й кривляння, дивиться на нього.
— Отже, якщо ми долетимо, а потім повернемося, — веде далі Алька, — то цей рік стане першим роком Середньої космічної ери.
Хлопці мовчать. Мовчить і Робік.
Над ботанічним садом розтікається райдуга дощу.
Минуло неповних дев'ять століть від того дня, коли перша людина облетіла Землю на стародавньому космічному кораблі. Сьогодні 8 жовтня 862 року Ранньої к. е. (космічної ери).
Вісім днів тому з Сонячної системи вирушив перший галактичний корабель, створений людьми для того, щоб завойовувати вже не планети, а зірки. Корабель цей названо ім'ям Старої Вітчизни.
Ім'я його — «Земля».
Третього дня своєї подорожі корабель досяг межі Великої Швидкості — Великого Бар'єра. Але мине майже чотири роки, перш ніж «Земля» почне своє перше гальмування в сузір'ї Центавра. Чотири роки — це дуже багато. Варто, однак, пожертвувати чотирма роками заради того, щоб осідлати Центавра.
«Земля» — це величезний корабель-механопланета. Створено його завдяки досвіду, здобутому на «Розвіднику». Деякі об'єкти, як, наприклад, ботанічний сад, тераси-їдальні, плавальні басейни і спортивні майданчики, повністю скопійовані з «Розвідника». Основу екіпажу «Земля» складає
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оті з Десятої Тисячі», після закриття браузера.