Читати книгу - "Оті з Десятої Тисячі"
- Жанр: Дитячі книги
- Автор: Єжи Брошкевич
Дія цієї фантастичної повісті розгортається на штучній планеті, створеній для уточнення траси трансгалактичної експедиції, яка повинна вирушити до сузір'я Центавра. В космосі якраз сталася небезпечна аварія, що загрожує катастрофою всій планеті… А в цей час на «Ропері» (так називається штучна планета) перебувають лише троє дітей чотирнадцятирічного віку. Діти відвертають катастрофу, виявляючи неабияку мужність, відвагу, винахідливість.
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
ОТІ З ДЕСЯТОЇ ТИСЯЧІ
Фантастична повість
© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
З польської переклав В. ОМЕЛЯНЧУК
Малюнки Н. АНТОКОЛЬСЬКОЇ
Обкладинка Г. ФІЛАТОВА та В. БЕЗП'ЯТОВА
Переклад здійснено за виданням: Jerzy Broszkiewicz. Сі z Dziesiatego Tysiaca. Nasza Ksiegarnia, Warszawa, 1973.
Прокидатися можна по-різному. Часом доводиться просто-таки вириватися із сновидінь — важко, через силу, ніби з-під снігового замету. Іноді ж прокидаєшся легко, навіть смішно буває. Наче отак собі, з доброго дива, злітаєш у повітря.
Саме так майже завжди прокидався Іон Согго. Широко розплющивши очі, він одразу починав усміхатися, радіючи новій зустрічі з самим собою, зі своїм життям і всім білим світом. Та що вдієш, коли з самого малечку й по сьогоднішній день, коли йому сповнилося чотирнадцять років і три місяці, Іон Согго був страшенним сміхуном!
Щоб сміятися, треба мати добру вдачу. На вроду Іон був звичайний собі хлопець — темно-русий, блідий, кароокий, із коротким носом і довгими ногами. Але сміявся він, казали його батько й мати, «наче захрипла зозуля кихкотіла».
Десь років шість тому один із злостивих, приятелів записав Іонів сміх на магнітофон. А потім, не попередивши Іона, запустив при ньому стрічку.
Спершу, почувши якісь дивні звуки, Іон зареготав. Але потім прислухався і помітив, як схожий його сміх на звуки, що линули з магнітофона. Тоді він перестав сміятися. Тільки магнітофон, на жаль, не перестав.
Іон дуже уважно слухав хвилину-дві. Тоді сказав:
— Жахливі звуки.
І усміхнувся.
Та й після цього він так само охоче сміявся й радів життю. Погодьтеся — хороша в нього вдача?
Тож і цього ранку, з якого розпочинається наша історія, Іон прокинувся у веселому настрої. Найперше глянув на Робіка, що стояв над ним. Робік усміхнувся, привітно махнув рукою і лагідно мовив:
— Сім тридцять. Доброго ранку, Іоне!
Іон відповів майже лічилкою. Бачите, свій день він завжди починав з короткої гімнастики, щоб, як сам казав, «зарядитися добрим настроєм на цілий добрий день».
Звучало це приблизно так:
— Має бути — раз-два — добрий і веселий день — три-чотири, — тому що — раз-два, присяд — собі того зичимо і — вгору-вниз — через те постараємося — підскік — задовольнити своє — раз-два — сердечне бажання — три-чотири.
— Безглуздя якесь, — сказав Робік.
— Авжеж! — вигукнув Іон уже з душової. — Ну й що?
— Нічого.
— От і чудово, — мовив Іон, розтираючись так енергійно, ніби разом в водою вирішив стерти з себе й шкіру.
— Лови! — крикнув Робік, жбурляючи в Іона сорочку, шорти, черевик, другий черевик, куртку, шкарпетки.
Іон «взяв» сорочку, шорти, лівий черевик і куртку. Правий черевик і шкарпетки він пропустив у ворота, тобто в двері душової.
— Два-нуль! — підсумував Робік.
— Теж мені, не можеш піддатися хоч разок! — образився Іон.
— Хотів би, та не можу, — відповів Робік.
Один по одному вони вискочили у вікно просто на газон. Приземлившись, Іон вигукнув:
— Гей! Близнюки!
Із сусіднього вікна виткнулися дві голови — однаково чорняві й однаково голубоокі.
Ці здивовані й симпатичні личка належали Аліку та Альці Роям. Близнюки прибули сюди на канікули, так само як і Іон. До батька-матері. Тільки Іон жив тут уже два тижні, а близнюки прилетіли вчора пізно ввечері. Тож не дивно, що їхні однаковісінькі обличчя в цю мить зображали найвищу цікавість.
Побачивши Іона з Робіком, Алік привітно трусонув складеними над головою руками і крикнув:
— Гей, гей!
Його сестра, навпаки, примружила очі й запитала дуже ввічливо:
— Даруйте, будь ласка, хіба «гей» заміняє тут «доброго ранку»?
Іон не відповів, бо захоплено втупився в Альку. Правда, він уже бачив її вчора, але якось мимохідь. До того ж близнюки тоді були стомлені з дороги й хотіли спати. Проте Алька, дарма що сонна, трималася страшенно манірно і всіляко показувала, яка вона вихована. «Нудна», — зробив висновок Іон. Ось і зараз Альчине обличчя було непривітне: глузливий погляд, єхидна посмішка. І в той же час виявилося раптом, що Алька дуже гарна, просто чарівна, і взагалі не така, якою видалася Іону вчора. Тож не дивно, що Іон замовк і тільки усміхався дурненькою усмішкою.
На щастя, Робікова кров була холодніша за Іонову.
— Ні, люба моя, — з гідністю пояснив він, — «гей» — це, звичайно, не «доброго ранку». Але коли ти проявиш хоч трішечки доброї волі, то «гей» цілком замінить тобі «доброго ранку».
— Красненько дякую за пояснення, — холодно усміхнулася Алька.
— Доброго ранку, — буркнув Іон.
Алік вистрибнув у вікно, став перед Робіком і взявся допитувати Іона:
— Ти вчора не говорив, що вас двоє. Це твій брат? Ви зовсім не схожі. Старший чи менший? І як його звати?
Алька, слідом за братом, легко вистрибнула у вікно.
Робік хихикнув, наче «захрипла зозуля».
— Вісім нуль-нуль, — сказав він. — На вас чекає сніданок. Ми зовсім не брати.
Близнюки здивовано перезирнулися. На хвилю заніміли.
— Не може бути! — вигукнув нарешті Алік.
— Абсолютно не може бути, — мовила Алька.
Іон з гордістю дивився на Робіка. Таке він чув щоразу, коли люди з далеких країв, не знаючи звичаїв його батьківщини, починали гадати, хто ж такий Робік.
— Чому ж? — поблажливо усміхнувся Робік. — Ще й як може бути! Де там ми брати, коли Іон Согго — людина, як
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оті з Десятої Тисячі», після закриття браузера.