Читати книгу - "Оті з Десятої Тисячі"

Алік заплющив очі: вогонь відтяв носову частину космольота.

Космоліт летів відкритий! Наче відкрита труна. А сталося це так.

Тієї хвилі, коли Алька зробила глибокий вдих і хотіла сказати Іонові, що боєзапас скінчився, тієї самої хвилі над космольотом КБ-803 шугнула якась велика довгаста тінь.

Це була тінь космольота.

Він сигналив вогнями: «На повному ходу… моїм слідом». Той самий сигнал, яким Іон повів за собою «Альфу» та «Бету».

— Це він! — крикнув Іон. — Не стріляй!

І тут Алька розплакалася.

— Нічим! — схлипнула вона.

— Що-о-о?! — вигукнув Іон.

Але для розмов не було часу.

Космоліт, що перегнав їх, безперервним вогнем з усіх метальників пропалював величезний тунель у сріблястій лавині, безнастанно сигналячи: «На повному ходу — моїм слідом… На повному ходу — моїм слідом».

Іон увімкнув максимальну швидкість. Раптове прискорення мало не оглушило їх. Іон і Алька застогнали, самі цього не помічаючи, і на кілька секунд осліпли, не знаючи того. КБ-803 стрімко, як промінь світла, метнувся за ведучим. А за ним на повній швидкості кинулися «Альфа» й «Бета».

Люди зрозуміли: прийшов порятунок.

І нарешті, нарешті, нарешті — перший космоліт, за ним КБ-803, «Альфа», «Бета» вийшли лінійним строєм, як на зоряному параді, на пробиту «Розвідником» дорогу до волі…

Тепер уже можна було вимкнути тягу. «Розвідник» невидимими линвами штучного тяжіння притягав до себе свої космольоти і, дедалі збільшуючи зворотну швидкість, відводив їх від Чорної Ріки.

А той космоліт, що відкрив іншим дорогу до «Розвідника», до життя і вітчизни, — той космоліт повертався зі спаленою до половини кабіною пілота.

Він летів відкритий у порожнечі, якої не витримують людські легені, в смертельному холоді космосу.

— Увага! — мовив «Розвідник». — Космольоти «Альфа», «Бета», КБ-803 і КБ-804 входять до Стартової вежі. Увага, повернення космольотів!

Цього разу голос його прозвучав, ніби сто тисяч переможних фанфар.

— Ох, ви живі! — прошепотів Алік. — Як я вам поясню? Як…

І не докінчив, бо збагнув, що «Ропер» оголосив про повернення чотирьох космольотів, отже… а може…

Ще не вірячи ані собі, ані «Розвіднику», ані навіть цілому світові, Алік кинувся до ліфта.

— До вежі, «Розвіднику»! — крикнув він. — До вежі!

Устиг!

В Головний Зал він дістався перший.

Потім відкрилися нижні входи з обох боків приміщення, вірніше, проходи з космольотів «Альфи» й «Бети». Екіпаж «Альфи» вів пілот Марім, екіпаж «Бети» — пілот Орм Согго.

Ніхто ще не промовив і слова, всі лише усміхалися Аліку.

Потім відчинилися спеціальні двері — для екіпажів бойових космольотів.

Алік кинувся до них. Біг, мов сліпий, бо сльози застилали йому очі.

— Ви живі… — прошепотів, а думав, що кричить. — Ви живі…

Потім в інших дверях з'явився Робік. Був він такий, як завжди — спокійний і усміхнений. Однак те, що ніс космольота, в якому летів Робік, «лизнуло» вогнем позитрономета, не обійшлося даром. Робіку обсмалило обличчя і лівий бік. А ще він сором'язливо ховав за спину ліву руку.

Помітивши звернені на нього погляди людей, Робік вклонився.

— Добрий день, — сказав Робік. — Нам пощастило уникнути небезпеки.

І скромно став біля Іона, який тільки й вимовив:

— Ох, Робіку!

Потім обидва пілоти, Марім і Орм, вийшли наперед. Старший за віком Марім сказав:

— Від імені екіпажів «Альфи» і «Бети», тобто від імені постійного екіпажу механопланети «Розвідник Перший» з Десятої Тисячі, складаю подяку Іону Согго, Альці й Аліку Роям за наше врятування. В рапорті Головній Базі пропонуватимемо нагородити вас Сонячною Зіркою.

Іон і близнюки охнули. Сонячна Зірка — їм? Легендарний орден космічних рятівників — їм?

Перша опам'яталась Алька.

— Дякуємо, — мовила вона.

— Дякуємо, — озвався «Розвідник». — Просимо до столу. Обід готовий.

І тут у Головному Залі Стартової вежі вибухнув страшенний регіт. Батьки затиснули дітей в обіймах, потім героїв перехопили інші. Хворий на астму Ієронім Брошкідзе зворушено сопів. Владимира Альфієрі поцілувала Іона так гаряче, що той завмер від захвату. І це найдужче розізлило Альку. Вона гнівно обвела всіх палючим поглядом і сказала таким голосом, що враз настала тиша:

— Ми припустилися однієї скандальної дурниці!

Розгублений Марім непевно запитав, про що йдеться.

Проте Алька розійшлася не на жарт.

— Чи хоч хтось згадав про те, щоб узяти зразки, метеорів, які поглинали радіохвилі? — запитала вона з убивчою ввічливістю.

Дорослі знічено. дивилися одне на одного. Ніхто про це не подбав: спочатку було не до того, а потім — не мали часу.

— Ну, звісно ж! — сказала Алька. — Немає зразків! А Ріка втекла, і другої такої оказії вже не трапиться. Це велика втрата для геології!

«Ну й відьма! — захоплено подумав Іон. — Просто з давніх часів!»

Тоді втрутився сам «Розвідник».

Спершу він увімкнув гучномовці вільного радіоприйому — і Головний Зал Стартової вежі сповнився божевільним криком, белькотінням і сміхом. тисяч голосів. Незліченні Чандри волали: «Будь спокійний, Іоне», сотні Марімів кричали: «Увага на Тритоні», сотні Янів викликали «Альфу», і хтось іще говорив про сектор АМ 168, 13 — а навколо всього того вирувала неймовірна буря безглуздих слів, вигуків і зітхань, над якими панував пронизливий, неугавний сміх Альки.

— Тиша! — розлютився Алік.

«Розвідник» вимкнув гучномовці. Алік усміхнувся до сестри.

— Я пригадав оце, — мовив він трохи піднесено, — що під час операції наказував «Розвіднику» взяти зразки.

Алька мовчала, і на її обличчі був не наймудріший вираз. Зате астрогеологи Сент Бірум і Еріка Босе кинулися до Аліка з вигуками: «Ура!»

— Скільки? — гарячково запитала Еріка.

До астрогеологів прилучилися теж