Читати книгу - "Вода з каменю. Саксаул у пісках"

Проте князь Соломон Бальзамін не дуже здивувався і навіть не знітився, побачивши, як у примружених очах Сухоровського скачуть глузливі бісики, адже перед ним сидів не граф, не шамбелян і не войський, а маестро ярмаркових балаганів, він удав, що не помітив тих бісиків, і, закривши півобличчя полою фередже, повів далі:

— І ось я, син Давида II, князь Бальзамін, у повній злагоді зі своїм вітцем, задумав об'їздити світ, щоб пізнати, як живуть люди в інших краях, порадити їм, як краще жити, а хто хоче, того запросити у мандрівку до Аракана, а хто хоче — хай подарує картину чи книжку моєму просвіченому батькові, а хто хоче, хай за невелику суму — тільки на транспортування — замовить для себе щось з індійської екзотики, — будьте ласкаві, край наш багатий, бо справедливий панує в ньому лад… Після довгих мандрівок по Європі я опинився нарешті у вашій Галілеї.

— І багато охочих знайшов у нас? — Сухоровський запитав поважно, і хоч бісики в його очах скакали й далі, Бальзамін подумав, що сусід починає йому вірити.

— Чимало… Тут я зустрівся зі справжніми щирими патріотами, які від усього серця бажають добра своєму народові. Я взявся їм допомагати, а це вже, пане маестро, політика. Приміром, пан Яблоновський з Любеня вважає і донині, що польська нація тільки тоді стане сильною, коли її еліта перевищить у багатстві еліту завойовників. Він зібрав у своєму палаці таку колекцію меблів, якої не має жоден німецький барон: бароковий флорентійський кабінет з чорного дерева, інкрустований слоновою кісткою, черепахою і самоцвітами, фландрійський секретер, міланські ажурні крісла з амурчиками по боках, дивани, оббиті генуезьким бархатом, бібліотечна шафа з єгипетськими статуями — перевага над німцями неабияка; у його їдальні марсельські вази, сервіз з півнями й драконами, англійські супниці — з такого посуду не їсть сам цісар Франц І, тут уже не про перевагу мова, а про цілковиту перемогу над поневолювачем, то я йому порадив для абсолютного престижу спровадити на свою конюшню індійського слона…

— І на цьому влип?

— Не перебивайте, маестро, це ще не все. Пан Яблоновський вирішив воювати з Австрією, так сказати, мирним способом. Я не винен, що через те замішання, яке зчинила голозада шляхта, закрили кордони і слона не доставили… А от граф Ржевуський з Підгірець, дуже войовничий патріот, задумав стати духовним провідцем свого народу. Він читає старі книги і у всьому поганому, що написано про колишні держави, вбачає Австрію. Робить виписки і хоче видати повчальну книгу — щоб нова Річ Посполита не повторювала чужих помилок. Справа, як бачите, благородна. Але бракує йому, так би мовити, ідеалу держави, то я порадив Ржевуському поїхати в Аракан, щоб сам поглянув на мій благословенний край, на справедливий лад у ньому. Він погодився і навіть гроші дав на дорогу, а в додачу подарував моєму батькові, цареві Давиду, кілька картин і трохи книжок…

— І ти їх встиг переправити? — ледве стримував сміх Сухоровський.

— Не встиг. Втрутився в наші благородні стосунки якийсь там радник, віце–маршалок Галицького сейму, бридкий угодовець і австрофіл Тадей Василевський, він звинуватив мене в кражі…

— Із політичного діяча зробили злодія? — обурено вигукнув Міхал, і Бальзамін уже не міг зрозуміти — вірить йому сусід чи не вірить.

— До того не дійшло. Я й не дуже боявся, бо граф Ржевуський в кожну мить міг засвідчити, що то його подарунки. Розуміється, мені не хотілося робити зайвого розголосу, як–не–як я особа офіційна, чужоземець, то й віддав картини і книжки тому огидному віце–маршалкові… Звісно, мені слід було негайно повертатися самому у свій благословенний Аракан, та спокусив мене особистим прикладом на політичне діло польський офіцер — емігрант Антоні Стабро–Бриндза–Яворський. Я взявся збирати пожертви на польську еміграцію…

— Ну ось що… — розмружив очі Сухоровський: перед ним сидів злодій, якого важко побачити й уві сні. — Не мороч мені гузиці, а кажи, хто ти, бо вдарю лише один раз.

На диво, Бальзамін цього разу не злякався. Він з самого початку розмови бачив, що сусід йому не вірить, та й як міг повірити в такі байки отаман клепарівських волоцюг, а боятися чого — біля нього свій.

— Ти мені відразу сподобався, — Бальзамін скинув ярмулку, яка служила йому, напевне, головною князівською регалією, відкинув полу фередже. — Ніякий, звісно, я не князь. Я розповім тобі все, нас тільки два, за дверима в цю пору вартує німець, який розуміє по–польськи так само, як я по–бенгальськи, а втім, про мене майже все знають. Тепер про одне треба думати, як звідси вибратися… Я колишній лакей покійної графині Грозовської. Ніколи їй муфти й торбинки не обчищував? Жаль, що ні, — багато втратив… Служба в неї — то був мій університет. Навчився кількох мов, а також етикету, поводження, манер, але найголовніше — за час служби я усвідомив, що в Галілеї ошуканцем може стати кожен. Треба тільки хотіти. Їде, приміром, якось моя пані з губернатором в кареті, а я, як годиться, стою ззаду на приступці. Побачив губернатор на вулиці якогось обірванця, котрий вигукував, що він віденський німець без роботи, і запросив його до карети. «Навіщо ви це зробили?» — спитала вражена графиня. «Це у Відні він мусив жебракувати, — відказав губернатор, — а у мене стане крайс–гауптманом». Або таке. Якось у столиці моя пані сказала самому цісареві, який хвалився, що його столиця пошляхетнішала: «Це сталося після того, найясніший пане, коли ви відправили всіх злодіїв на урядників до Галичини». Словом, за роки лакейства я багато взяв рецептів — як мені жити після заупокійної меси по графині… Ти лише подумай: родовід і титул індійського князя я купив у львівського адвоката на Сикстуській!.. Але тебе напевно цікавить, як я попався на справжній політиці. Що ж, з охотою розповім, та ось що: ми — князі, графи, барони — суворо дотримуємося етикету: перед незнайомим не розкривайся. Я ж про тебе нічого не знаю.

Розповідь Сухоровського була дуже скупою, та багатий на уяву Бальзамін, видно, домислив собі повну картину життя Міхала, бо заохав, співчутливо захитав головою, коли той замовк.

— О–хо–хо!.. Ти, Міхале, сидиш собі в одиночній камері, роздумуєш над долею світу і над своєю, певне, теж;