Читати книгу - "Опанувати Елементи, NikaLerina"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я спробувала втримати ледь помітну посмішку, та вона переросла в щиру усмішку, яка мимоволі не хотіла мене полишати .
— Ви стали для мене чимось більшим, ніж просто Вартовими Елементів, — прошепотіла, ледве не ковтаючи слова від хвилювання. — Не знаю, чи я можу назвати це дружбою чи чимось іншим... Але я вдячна тобі... вам.
Зіниці Топаза трішки розширилися, коли я вимовила це. Він ніби на мить розгубився, проте швидко опанував себе. Його великі, теплі долоні м’яко стисли мої, а в наступну мить він підніс мою руку до своїх губ, обережно торкнувшись її тильної сторони поцілунком.
— Ти змінюєшся, ми відчуваємо це перетворюючись разом з тобою, — сказав він майже пошепки, коли відвів руку. — Якщо чесно, то приємно відчувати себе не просто втіленням Елемента, як це бачать всі інші.
Я зніяковіло опустила очі, відчуваючи, як у душі розпускаються тисячі невідомих досі квіток: мрії, надії, радість, страх — усе змішувалося в дивний коктейль, як вино у моєму келиху.
— Тоді давай вип’ємо за те, аби ми обидва відчували себе живими й надалі.
Топаз усміхнувся та взяв свій келих, тонкий дзвін кришталю розчинився в нічній тиші, мов пісня, яка звучить лише для нас двох.
— За нас, — тихо промовив він.
— За нас, — повторила я, роблячи невеликий ковток.
У якийсь момент легко подув вітер та змусив свічки ледь затріщати, і я машинально підтягнула до себе плед. Топаз помітив це, й підвівшись зі стільця, опинився поряд, турботливо поправляючи й загортаючи мене щільніше від холоду.
— Здається, я можу звикнути до такого ставлення...
Він засміявся, низько й мелодійно:
— Я залюбки нагадуватиму тобі про це частіше.
Я підняла очі — і світ навколо зник. Його погляд пронизував мене наскрізь, немов він бачив найглибші куточки моєї душі. Ми були занадто близько. Занадто... Золотаві очі сяяли в напівтемряві, і в них читалася рішучість. Він почав нахилятися все ближче, так повільно, що ніби давав мені час передумати: відступити чи зустріти його дотик.
Коли його губи торкнулися моїх, я перестала дихати. У цій миті застиг увесь час — лише тепло, що наповнило мене з голови до п’ят і змусило серце битись несамовито. Поцілунок був ніжним, спочатку легким, майже нерішучим, а потім глибшим, наполегливим... Зі смаком вина та сонця.
Він не відпускає. Я не хочу, щоб він відпускав.
Коли повільно відхилився, мій розум ще кілька секунд був оглушенний. Я не могла відкрити очі, бо боялася, що це все — лише сон, який зникне варто мені прийти до тями. Але потім я відчула його пальці, що легенько торкалися моєї щоки, і повернулася до реальності.
Я відкрила очі та зустріла його погляд. Він дивився на мене так, ніби я була єдиним світлом у темряві цієї ночі... єдиним, що мало значення.
Топаз провів долонею по моєму волоссю, легенько торкаючись пасм, давно розтріпаних вітром. Його пальці ковзнули за вухо, затрималися на скроні, та я мимоволі затримала подих.
— Ти прекрасна, коли забуваєш про тривожні думки, — прошепотів він, нахиляючись ближче.
Я не відповіла — просто провела пальцями по його скроні, відчуваючи кожен вигин, кожен тремтливий дотик, і, перш ніж встигла передумати, знову стала навшпиньки.
І він не зупиняв мене.
***
Троє чоловіків стояли в тіні нічного саду, заховані прозорим захисним бар’єром та спостерігали. Уважно помічали вони найменші зміни, невдоволено щурячись від побаченого.
— Чому ми підглядаємо?
— Ми не... це... ми спостерігаємо! — обурився один з них, не відводячи погляду від постатей.
— То ось як це називається? Ну-ну... Знайте, що це вкрай не гарно!
— То чого ж ти з нами пішов і стоїш поряд?
Питання лишилося без відповіді, та вона була й не потрібна, адже все зрозуміло без слів. Всі вони хотіли опинитися на його місці, сидіти за тим столом та тримати руку, яка пестить тендітну троянду.
— Так не чесно, чому він?
— Бо встиг першим. — невдоволено сказав та розвернувся в інший бік.
— Ах ти ж, він же знає, що їй холодно, навіщо підняв вітер! — обурився чоловік, показуючи на них пальцем. — Оу, ооо ... Тепер... тепер все зрозуміло.
Тиша. Потім — майже синхронне бурмотіння.
— От же ж хитрий щур!
Вони обурювалися його вчинку, засуджуючи його нечесну гру та потайки, десь в глибинах своєї душі бажали стояти там. Опинитися на місці брата, що в обіймах тримає ту, кого жадали так само як і він.
Повільно та день за днем вони почали прив’язуватися до тої, хто змогла пробудити в їх тілах, що здавалося давно перетворился на бездушні, досі незвичне й забуте почуття.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Опанувати Елементи, NikaLerina», після закриття браузера.