Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
–Я думаю, вона готова. – через місяць заявила Аджаала Ельзі.
–Гаразд. Я передам Ковену, що до них надійде нова учениця.
–Тобто, я потраплю на Верхнесферу? – запитала Олімпія.– А жити?
–Палаців там немає, врахуй. – сказала Аджаала.
–Я думаю, у корчмі є кімнатка...–почала Ельга.
–Корчма? Що? А в хліві не запропонуєте? – обурилася Олімпія.
–Можна поговорити з Містрал. Моя кімната пустує.– запропонувала Аджаала і раптово засумувала. Бабуся, Тіо... Безліч її речей залишилося там, якими б прекрасними не були її покої в цьому замку, дім усе ж є дім. Вона згадала те, що говорила раніше. Як гірко вона усвідомила свою помилку. Речі речами, у палаці було все, що було необхідно, крім головного: її сім'ї. Двох близьких людей, без яких, хоч би як їй тут були раді, вона не відчувала себе вдома.
–О, чудово, жити в хліві з грізною бабусею... – пиркнула Олімпія.
–Не смій говорити нічого про неї.– застерегла її Аджаала.– Містрал поважає вся Верхнесфера. З нею ти будеш у безпеці. Упевнена, за таких обставин, для твоєї родини це найважливіше.
–Ти безсумнівно маєш рацію. – кивнула Ельга. – Але ти впевнена, що Містрал погодиться надати кімнату?
–Ти – Верховна Королева. Тебе послухає, хто завгодно. – знизала плечима вона.
–Я не стану наказувати жінці, яка втратила пам'ять, насильно поділитися дахом з Олімпією.
– У бабусі непростий характер... Але я можу піти з вами й умовити її.
–Аджаало, ти впевнена, що хочеш піднятися разом із нами? – запитала Ельга.
–Ні... це потрібно зробити. Твоїй небозі потрібно буде звикнути до нового місця і звичаїв. Я повинна це зробити, заради вас. Ви всі були добрі до мене, я мушу відплатити.
–Яке благородство... – закотила очі Олімпія.
–Так, ти на вихід.– сказала Ельга племінниці, повернувши її в бік дверей, і підійшла до Аджааали, взявши її за руки.–А ти, будь добра, вилучи з лексикону слово "мушу", коли воно недоречне.– почала Ельга.–Жертовність це дуже велика сила, але аж ніяк не завжди потрібна. Не всі це цінують, багато хто може використати проти тебе. Я достатньо чітко пояснила?
Аджаала посміхнулася.
–Так.
–Тепер, дивись. –вона поклала руку на плече Аджаали.–Я можу влаштувати Олімпію куди завгодно. –вона перевела очі на племінницю.–Хочеш у хлів? Підеш туди, і, якщо доведеться вигрібати коров'яче лайно у вихідні, теж будеш це робити. Прикриватися ім'ям Клану я не дам. Ти будеш вчитися нарівні з усіма. І будеш вдячна їм за те, що взялися тебе навчати і годувати черговий голодний рот! А ти.–вона глянула на Аджаалу.–Якщо вирішуєш йти з нами, це має бути твоє особисте бажання і рішення. Не повинність. Ти не зобов'язана це робити.– вона підняла її підборіддя вказівним пальцем.– Зрозуміла?
Аджаала знову посміхнулася, відчуваючи шалене бажання обійняти королеву і розридатися на її плечі, так їй було приємно і водночас ніяково.
–Гаразд. –кивнула Ельга. –Тоді я запитаю ще раз: ти хочеш піднятися з нами разом?
–Я хочу піти на Верхнесферу.– твердо заявила Аджаала.
–Ми всі розуміємо, наскільки ця тема болюча для тебе. Твоє особисте бажання справді таке?
–Так. Просто... Я сумую за домом. Хочу бачити їх хоч здалеку.
Ельга погладила її плече, Аджаала втомлено посміхнулася їй.
–Гаразд, Аджаало. Нехай буде по–твоєму.– вона розвела руки й Аджаала обійняла її.–Ми тепер твоя сім'я, я захищу тебе від чого завгодно, знай це. І ми знайдемо спосіб повернути пам'ять твоїм рідним, якщо ти сама цього захочеш.
–Спасибі. Я навіть не знаю, як дякувати за все це...
–Я просто не хочу, щоб ти була нещасною.
–А чому? Адже ти знаєш мене всього нічого... – вона втупилася в королеву, вражена її словами.
–Я одного разу залишила в біді дитину. – глянувши в її очі, відповіла Ельга. – Відтоді звинувачую себе за це. Зараз вона виросла, з нею все гаразд, але я більше ніколи не зможу повернутися назад і допомогти їй стати щасливою. Я не була готова до цього.
–Справа в Пайпер, так? – здогадалася Аджаала.
–Так. Я знайшла її, зовсім крихітною. Багато років потому, коли вона знайшла Олімпію такою ж маленькою, не було жодних сумнівів – вона стане частиною нашої родини. Олімпія дуже дорога мені, і служить нагадуванням про те, що все можливо. Що Пайпер могла б стати такою ж щасливою, якби я не вчинила так свого часу. Те, що ви з Олімпією схожі, змушує мене відчувати і тебе частиною нашої родини. Ти близька нам і по духу, адже Ґотліни не здаються. Ніколи. І ти не здасися, хоч і Ратмор по крові. Принаймні, я цього не допущу.
–Дякую, Ельго.–прошепотіла вона.– Тепер, я інакше просто не зможу вчинити.
Вона посміхнулася крізь сльози й Ельга погладила її плечі. Аджаала зробила крок у замок, щоб зібрати речі. Олімпія, яка чула все це, підійшла до тітки.
–Ти ж знаєш, що там немає скотобійні? – піднявши брови, запитала вона.
–Так. Коров'яче лайно розвантажувати доведеться в Ґотліні.– роздратовано відповіла Ельга.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер», після закриття браузера.