Читати книгу - "Назад - це теж напрямок, NatKo"

Ернест з’являється так зненацька, що серце ледь не вискакує з грудей. А може, це тому що я нарешті бачу його поруч. Я ніяково посміхаюсь, коли він цілує мене в щоку. 

— Ви такі милі, — Ксюша широко посміхається, — просто не можу. Наймиліша пара в моєму житті.

— Ксю, — мені навіть фарби не потрібні, бо відчуваю як червоніють щоки. 

— Салют, народ! — між мною і Ернестом вклинюється Марк. Сьогодні його волосся вже пофарбоване в жовтий колір, наче сирні чіпси, після яких доводиться облизувати пальці. Мене дратує, що він вклинюється між нами, але змушую себе проковтнути це. 

Слідом за Марком з’являються Коля з Алісою та Влада. 

— Олі не буде, — інформує остання. — Вона поїхала за місто з якимось своїм новим хахалем.

— Тільки не кажи, що це той музикант, — Оксана дивиться на подругу. — Вони ж не пасують одне одному! Він вічно балакає тільки про себе.

— Ну, ти ж не знаєш, який він, коли вони тільки вдвох, — заступається Ернест за хлопця. Але Ксю тільки фиркає у відповідь. 

Нам доводиться вистояти велику чергу за фарбами, котрі продають у пакетиках із застібками. 

— Як різнокольорова наркота, — ця фраза Ернеста, сказана мені на вухо, змушує вдавитися повітрям від сміху. 

Дівчата ще взяли собі блискітки. Вже знаю, що їх відмити майже неможливо. Коли у нас була вистава, де я грав принца фей, я ці кляті блискітки ще тиждень діставав зі всяких цікавих місць. Але переконати дівчат не робити цього — неможливо. Легше вмовити тигра не їсти тебе. У повітрі вирує справжнє збудження від цього свята фабр. Люди ледь можуть стримати себе, широко посміхаючись з цими яскравими пакетиками в руках. Всі п’ють різнокольорові коктейлі з пластикових стаканчиків. Взагалі, вони повинні бути безалкогольні, але Коля дістав з кишені маленьку пляшку водки. Прозора рідина тепер підступно ховається в наших напоях, а в грудях приємно пече від алкоголю з фруктовим присмаком. 

А потім в один момент все починається. Діджей запускає голосну запальну музику, і світ перетворюється на калейдоскоп. Сипучі кольори всюди. Вони змішуються в повітрі разом з гучними басами, криками та сміхом. Дозволяю цій атмосфері повністю похлинути мене, залишаю всі думки за порогом цього приємного безладу, просто розчиняюсь у фарбах, у гаморі, у веселощах. Сміюся аж до болю в животі, бо жовте волосся Марка  стає зеленим. Оксана висипає йому на голову цілий пакет фарби. А ще я не можу не милуватись Ернестом, котрий у цьому безладі виглядає, як істота з іншого світу. На його обличчі сліди блакитного та помаранчевого кольору, блискітки на носі, наче веснянки. Дивлюсь в його блакитні очі і розумію, що закохуюсь. З кожною секундою я відчуваю це все сильніше. Відчуття наче зароджується маленьким пупянком під ребрами і цвіте, розростається, розповсюджується під шкірою, викликає таке приємне тепло. Ернест дивиться на мене у відповідь, так щиро посміхається, що мені хочеться його прямо тут поцілувати. А що мене стримує? Можу я хоч раз в житті утнути щось сміливе, скажене, чарівне? 

Тіло наче діє без моїх вказівок. Пальці схоплюють Ернеста за футболку, а наступної секунди наші губи вже разом. І цей поцілунок такий солодкий, що мені хочеться плакати і сміятись одночасно. Блондин міцно огортає мене своїми руками, притискає до себе. Гамір у вухах перетворюється на білий шум, тому що весь світ просто стає на паузу, коли ми цілуємось. Ми зупиняємося, бо банально не вистачає повітря. Але все одно посміхаємось. Ксюша кричить на вухо, що дуже пишається мною. Але мій погляд чіпляється за Колю, котрий припинив скакати разом з Алісою і дивиться на мене…з осудженням? 

Коли відходимо в бік, щоб трошки перепочити і випити черговий кольоровий дрінк з залишками водки, то ми схожі на кольорових папуг. 

— Станьте разом, я вас сфоткаю, — каже Оксана, штовхаючи мене Ернесту в обійми. — Ви такі солодкі.

— Ти вже як моя бабуся, — сміється блондин, але притискає мене до себе. 

— А може обійдемось без цього? — Микола опиняється поруч, схрестивши руки на грудях.

— Коль, ти чого? — Марк дивиться на друга з подивом.

— Це не нормально, і я не хочу на це дивитись, — він обводить нас пальцем, наче ми з Ернестом — купка лайна на порозі. — Окей, мене не чіпало, що ти…той, — він дивиться на блондина.

— Який той? — Ернест більше не посміхається. Я вперше бачу його таким. — Ти не можеш в голос сказати слово гей? 

— Все я можу, — Коля ще більше дратується, — ви можете облизувати один одного скільки вам завгодно. Тільки не при мені. Я не хочу на це дивитись. Це ж бридко. Хлопець повинен цілувати дівчину, а не іншого хлопця. Так, люба? — він дивиться на Алісу, котра завмирає з великими очима. 

— Т-так, — вона опускає погляд.

— Ну от, — Коля знову дивиться на нас, — тому давайте без цього на людях. 

Далі все відбувається так швидко, що я навіть не встигаю зреагувати. Ернест робить крок вперед і б’є друга просто в ніс. Микола робить крок назад, затуляючи обличчя руками. 

— Бридко — це коли твій друг — грьобаний гомофоб, — крізь зуби цідить Стежка. — А не коли хлопець цілує іншого хлопця. 

— Ти взагалі страх загубив?! — Коля стискає руки в кулаки.