Читати книгу - "Назад - це теж напрямок, NatKo"

Ми з Марком реагуємо одночасно. Він стає перед Миколою, виставляючи руки і не даючи йому пройти вперед. А я стою перед Ернестом, схопивши його за долоні. Відчуваю, як він дрижить від злості. 

— Ходімо звідси, — кажу тихо, намагаючись зазирнути йому в очі. — Ходімо до тебе, м? 

Спочатку Ернест ніяк не реагує, але потім дивиться мені у вічі. Здається, він здивований моєю реакцією. Я й сам здивований, адже ще кілька днів назад я б просто похнюплено пішов геть. Зараз же я не боюся бути поруч з ним. Не боюсь стояти так близько. Якщо треба, я поцілую його ще стільки разів, скільки треба, щоб світ позбувся такої зарази, як гомофобія. 

— Ходімо, — погоджується він і сплітає наші пальці разом. 

— Набери мене, добре? — Ксю встигає торкнутися мого плеча. 

Я киваю, зупиняючись на її очах лише не мить. Але нічого не кажу і просто веду Ернеста геть звідси. Він не заслужив, щоб про нього казали ну той, тому що він — найдивовижніша людина в моєму житті. 

***

— Рука не болить? — питаю хлопця, коли ми нарешті опиняємось у нього вдома. 

— Ні, — він знову посміхається. — У нього хоч і дубова башка, але дерево прогнило зсередини.

— Мені подобається у тебе, — змінюю тему, роздивляючись навкруги.

— Я знімаю, — блондин залишає кросівки біля входу.

Звичайна квартира-студія, але в ній відчувається дух Ернеста. Навіть не дивлячись на те, що вона арендована. Мені дуже подобається велике вікно, з якого відкривається вид на місто. Виявляється, що можна мати такий вид навіть на сьомому поверсі, якщо все навкруги не забудоване. Вікно звичайне, не панорамне, але широке підвіконня компенсує. На нього можна сісти удвох з келишком вина, наприклад. 

Ернест відкриває вікно і ставить поруч попільничку. В повітрі одразу з’являється запах табаку з ментолом — аромат, який асоціюється тепер тільки з Ернестом. Він не викликає огиди або відрази, бо це запах мого хлопця. Я вперше називаю Ернеста своїм. Але ще не впевнений, що ми разом. Можливо, варто було б запитати, але замість того хочу вибачитись.

— Пробач, що через мене Коля так відреагував. Якби я тебе не поцілував…

— Ти шкодуєш? — блондин дивиться мені в очі.

— Ні, — в цьому я впевнений, — не шкодую.

— Я можу цілувати того, хто мені дорогий, коли захочу.

Завмираю. Я? Дорогий? Слово викликає приємні мурашки тілом.

— Можеш, — посміхаюсь і підходжу ближче.

— Що тебе так розсмішило? — здається, я його застиг зненацька своєю реакцією, але Ернест теж посміхається. — Йди до мене. 

Він залишає тільки початку цигарку в попільничці й тягне мене до себе. Цей поцілунок вже не такий невинний і до нестями солодкий. Я насолоджуюсь його трошки сухими губами та гарячим язиком. Майже втрачаю розум, коли Ернест притискає мене до себе сильніше. Мої пальці плутаються в його волоссі, а торсом відчуваю, який же він гарячий, навіть через одяг. А потім одяг вже не заважає, бо Ернест просто стягує з себе футболку. Його пальці чіпляються за низ моєї.

— Можна? — хлопець важко дихає.

— Так.

Шкіра вкривається маленькими бісеринками мурашок, коли свіже повітря торкається гарячої шкіри. Наші футболки залишаються на підлозі, як початок маленької подорожі. Далі наш шлях відмічений шортами та джинсами, а біля дверей у ванну кімнату залишається дві пари білизни. Ернест пропонує разом піти у душ, щоб змити з себе фарбу. Слово так злітає з моїх вуст швидше, ніж я встигаю взагалі подумати. З Ернестом мені не страшно нічого. Мій досвід у ліжку звичайний — нічого такого, що виходить за рамки. Але я готовий зробити крок у цю невідомість. 

Наші тіла так близко, що не видно де закінчується моє, а де починається його. Фарби на шкірі змішуються, перетворюючись на чарівний грим. Ця ситуація взагалі нагадує щось казкове — щось, чого я не знав раніше. Здається, що легені стискаються до мінімального розміру і не можуть увібрати в себе більше повітря. Кисню не вистачає, але я не припиняю відповідати на гарячі поцілунки. Губи Ернеста ковзають вниз — до шиї — де він обережно прикушує шкіру. Мені не боляче, а навпаки — приємно. Тіло зразу ж реагує, і я не відразу розумію, що тихо стогну. Закидую голову назад, даючи хлопцю більше доступу. 

На нас ллється вода з душу. Прохолодні краплі холодять шкіру, але мені все одно жарко. Серце б’ється, як шалене. Здається, що ще трохи, і воно проб’є грудну клітку та вискочить. Торкаюся пальцями Ернеста всюди, де можу дістати. Малюю на його шкірі залишками фарб, залишаю тільки нам зрозуміли символи. Це наша мова пристрасті, наша мова бажання. Опускаю одну руку нижче і чую, як Ернест стогне, гаряче видихаючи мені в шию. 

Мені добре. Мені так добре, що хочеться кричати про це на весь світ. Звуки задоволення відлунюють від кахельних поверхонь, губляться в шурхоті води, розсипаються зірками на шкірі Ернеста. Коли все закінчується, я майже втрачаю рівновагу, притуляючись до сильного тіла поруч. Блондин включає більш теплу воду, котра неспішно пестить шкіру. 

— Ти чудовий, — шепче Ернест, коли ми вже стоїмо біля вікна. Я опираюсь об підвіконня, ліниво стежу за тим, як небо стає бузкового кольору. А хлопець обіймає мене ззаду, видихаючи дим вгору.