Читати книгу - "Спецназ"

підписували ці домовленості, вони повинні були наполягти, щоб Радянський Союз, теж їх підписав, роз'яснив би своїм солдатам, офіцерам і генералам, що ці домовленості містять, і включив би у свої офіційні інструкції спеціальні параграфи, що забороняють відповідні дії на війні. Тільки після цього може бути якийсь сенс у величезних червоних хрестах.

Червоний хрест є лише поодиноким прикладом. Необхідно постійно пам'ятати, те, на чому завжди робив наголос Ленін: Диктатура покладається на силу, а не на закон. «Наукова концепція диктатури означає нічим не обмежене насильство, без законів і не стримуване абсолютно ніякими правилами, і засноване тільки на силі.» (Ленін, том.25, с.441).

Спецназ є одним зі знарядь диктатури. Його військова підготовка просякнута лише однією ідеєю: знищити ворога. Ця мета не є суб'єктом жодних дипломатичних, юридичних, етичних чи моральних обмежень.

Розділ 11

В тилу ворога: Тактика спецназу

Перш ніж підрозділам спецназу почати діяти в тилу противника, вони повинні туди потрапити. Радянське вище командування має вибір: або послати війська спецназу в тил противника перед початком війни, або послати їх туди після того, як війна розв'язана. У першому випадку ворог може їх виявити, зрозуміти що війна вже почалася і, ймовірно, натиснути кнопки старту ядерної війни - випередивши Радянський Союз. Але якщо війська спецназу будуть надіслані після початку війни, то може бути занадто пізно. Противник може вже активізувати свої ядерні можливості, після чого, вже не буде чого робити в тилу ворога - ракети будуть в польоті на радянську територію. Однією з потенційних розв’язок цієї дилеми є те, що краще буде, якщо невеликі загони спецназу - професійні спортсмени - проникнуть до початку війни, вживаючи надзвичайні заходи для того, щоб не бути розкритими, в той час як стандартні підрозділи проникають у тил противника після початку війни.

У кожному радянському посольстві є дві таємні організації - резидентура КДБ і резидентура ГРУ. Посольство і резидентура КДБ охороняються офіцерами прикордонних військ КДБ, але там, де резидентура ГРУ містить більше десяти офіцерів, вона має свою власну внутрішню охорону зі спецназу. Перед початком війни, в деяких випадках за кілька місяців, кількість офіцерів спецназу в радянському посольстві може значно збільшитися, і практично весь допоміжний персонал посольства (виконувачі обов'язків охорони, прибиральників, радіооператорів, кухарів і механіків) буде представлений спецназівськими спортсменами. Разом з ними, в посольстві можна буде знайти жінок-спортсменок, як «дружин». Схожі зміни у штаті можуть має місце в багатьох інших радянських установах: в консульстві, торгових представництвах, чиновниках «Аерофлоту», «Інтуристу», ТАРС, Агентства «Новини» і тому подібне.

Переваги такого рішення очевидні, але є і небезпеки. Головна небезпека полягає в тому, що ці нові терористичні групи розміщуються прямо в центрі столиці держави, дуже тісно до урядових офісів і підозрілих установ. Але за кілька днів, ймовірно навіть годин перед початком війни, можна обережно увійти в контакт з агентом мережі спецназу і почати реальну війну в самому центрі, використовуючи вже приготовані укриття.

Частково підтримка прийде від інших груп спецназу, які тільки прибули в країну під виглядом туристів, спортивних команд і різних делегацій. А в найостанніший момент велика група бійців може раптово з'явитися з літаків «Аерофлоту», кораблів у портах, поїздів і радянського далекобійного транспорту («Совтрансавто»). Одночасно можуть бути таємно висаджені війська спецназу з радянських підводних човнів і надводних кораблів, як військових, так і торгівельних. (Невеликі рибальські судна є відмінним засобом для перевезення спецназу. Вони дійсно проводять довгий час у прибережних водах чужоземних держав і не викликають підозри, тому спецназівські групи можуть провести тривалий час на борту і легко повернутися додому, якщо не отримають наказу до висадки). У критичний момент, після отримання сигналу, вони можуть висаджуватися на узбережжя, використовуючи акваланги і невеликі човни. Групи спецназу, які прибули з «Аерофлотом», можуть застосувати таку ж тактику. У період напруженості може бути введена система регулярного спостереження. Це означає, що серед пасажирів кожного літака знаходитиметься група командос. Прибувши в призначений аеропорт і не отримавши сигналу, вони можуть залишитися за кордоном на літаку і повернутися назад наступним рейсом (літак вважається частиною території тієї держави, якій він належить, і пілотська кабіна і салон літака не є об'єктом чужоземного огляду). Наступного дня зробить подорож інша група, і так далі. В один із днів прийде сигнал, група покине літак і почне воювати прямо в головному аеропорту країни. Її головне завдання полягає в захопленні аеропорту, щоб допомогти новій хвилі військ спецназу або повітряно-десантних підрозділів (ВДВ).

Добре відомо, що «звільнення» Чехословаччини в серпні 1968 року почалося з прибуття в аеропорт Праги радянських військово-транспортних літаків з військами ВДВ на борту. Повітряно-десантним військам не знадобилися парашути: літаки просто приземлилися в аеропорту. Перед вивантаженням військ був момент, коли і літак, і його пасажири були повністю беззахисні. Ризикувало радянське вище командування? Ні, оскільки в той час, коли літаки приземлялися, Празький аеропорт вже був повністю паралізований групою «туристів», які прибули раніше.

Групи спецназу можуть з'явитися на території противника з території нейтральних держав, очікуючи там умовного сигналу або спочатку обумовленого часу. Однією з переваг цього є те, що противник не стежить за своїми кордонами з нейтральними державами так ретельно, як за кордонами з комуністичними країнами. Прибуття групи спецназу з нейтральної країни може пройти непоміченим як для противника, так і для самої нейтральної держави.

Але що трапиться, якщо групу розкриють на нейтральній території? Відповідь проста: Групу введуть в дію так само, як на ворожій території - буде втеча, вбивство свідків, використання сили і підступності, щоб зупинити переслідувачів. Буде зроблене абсолютно все, щоб переконатися, що ніхто з цієї групи не потрапив у руки переслідувачів і не залишив ніяких ознак того, що група належала збройним силам СРСР. Якщо групу захоплює влада нейтральної держави, радянська дипломатія має величезний досвід і деякі добре відпрацьовані контрзаходи. Вона може визнати свою помилку, принести офіційні вибачення і запропонувати компенсацію за будь-яку заподіяну шкоду; вона може заявити, що ця група заблукала і думала, що вона вже на ворожій території, або можна звинуватити нейтральну державу в навмисному захопленні групи членів Радянських Збройних Сил на радянській території з провокаційними намірами, і зажадати офіційних пояснень, вибачень і компенсації, супроводжуючи це відкритими погрозами.

Досвід показує, що цей останній спосіб є найбільш надійним. Читачеві не слід від цього відмахуватися. На початку грудня 1939 року в радянських офіційних публікаціях писалося, що війна з Фінляндією була почата для того, щоб встановити там комуністичний режим, і вже був сформований