Читати книгу - "Метист. Бандит для нареченої , Влада Калина"

- То звідки рубець? - тепер вже він не замовкав і все випитував. Краще б Саша ще пів дня мовчала. Не до добра це все, ох не до добра! Ще не вистачало почати розповідати один одному секрети - самі жахливіші!

- Від ножа, - видихнула з жахом, ніби три години не дихала. 

- Ножа? Цікаво. - Тепер Метист сперся ліктем в стіл копіюючи її, ніби натякав - давай вже розповідай бо ще лусну від цікавості. - Далі.

- Що далі? Ти ж не сказав де взялися на твоєму плечі опіки.

- Граната вибухнула… - хвилини три мовчання. 

Саша в шоці не знала, що сказати тому що, а що було говорити… граната вибухнула от і все! Зараза! 

- Мені хотіли вухо відрізати.

- Як це?!

- От так. В дев'ять років мене викрали якісь два чоловіка, хотіли грошей просити у татка. Я майже нічого не пам'ятаю, лише пам'ятаю, як один нехороший дядько хотів відрізати моє вухо. - Саша намагалася забути те жахіття, що пережила в дев'ять років і ніколи не згадувати про нього, от тільки рубець біля вуха, який вона постійно ховала за волоссям, нагадував все. Здається дівчину прислідують ці так звані бандити. Неначе хто зурочив. 

- Щастить же тобі з нехорошими дядьками, - відповів Метист. Це він натякав на себе чи все ж таки на своїх дружбанів?

- І не кажи. Навіть згадувати не хочу. А знаєш, що саме найгірше було в тій ситуації?

- Заінтригувала, - хлопець ще з більшою зацікавленістю дивився на бідолашну невезучу наречену.

- Те, що мій батько тоді жодної копійки за мене не дав.

- Серйозно?! А що ж сталося? 

- Мене не вбили бо… Моя покійна мама, тоді вона була ще жива, згребла всі свої коштовності в сумку, шуби, навіть фамільну прабабусину каблучку віддала цим бандюкам, за моє життя. А батько після цього вдарив її і сказав, що більше ніразу в житті не подарує їй жодної коштовності. І він так і зробив. Мама купувала все собі сама.

Метист слухав її розповідь і ловив себе на думці, що починав по-іншому дивитися на Олександру. Він неначе йшов викрадати з лімузину безсердечну багатійку, а викрав невинну, незайману, побиту долею дівчину, яка, як на його думку, взагалі не повинна була бути в тому лімузині. Вона не повинна переживати всі ці знущання, викрадення, голодування. Ця дівчина заслуговувала на краще ставлення до себе. І здається її батько с*ка ще та! Тож стало ясно, що від нього бабла не дочекаєшся. Метист добре знав таких людей, які за копійку вдавляться, і краще продадуть власне дитя ніж витратять на нього кошти. Сам хлопець не мав батька… ніякого, тож може воно і на краще. Краще не мати ніякого, а ніж такого. 

Бандит завжди думав, що багатійкам які народилися з золотою ложкою в роті пощастило. Вони мають все що хочуть від народження. Навіть думають, що мають право гнобити людей (простих смертних), але поспілкувавшись з Олександрою дійшов висновку, що щастя все ж таки не в грошах. Щастя в родині де люблять, поважають, цінують… і не продають заміж за нелюба.

 - В мене є мама, - раптом мовив він. Саша своє відвертою розмовою майже змусила хлопця відкрити секрет, про який ніхто не знав, навіть його дружбани-бандити. Він не збирався їм розповідати, щоб потім у матері не було проблем. 

- І як її звати ти звісно ж не скажеш, - Олександра побачила, як хлопець махав голово, що " Ні ". Звісно ж!!! Він і так багато розповів. - І імені свого теж.

Метист продовжував дивитися на невгамовну Олександру, яка так і намагалася випитати все.

Його погляд.

Саша не могла позбутися відчуття, яке охоплювало її всередині, коли бандит так дивився на неї. У той момент, коли його погляд пробігався по ній всій, дівчина усвідомлювала, що їй це подобалося. Приємне відчуття ловити на собі такий погляд, особливо від такого хлопця. 

- Може хоч скажеш хто вигадав тобі таке прізвисько Метист? Щось схоже на назву каменю Аметист. Доречі колись його називали Благословенним каменем. - Вона відвернулася від хлопця і притримуючи ковдру підвелася, стала на босих пальчиках біля того ж столу, подивилася насало, а потім глянула на банку з водою яка стояла там же. - В мене є сережки у вигляді місяця, з фіолетовим відтінком, з цього каменя.

- В дорогоцінних каменях ти явно непогано розбираєшся, - сказав так ніби поприкнув. Ніби нагадав, що Саша всього навсього дівка з заможної родини, яка тільки марить коштовностями та грошима.

- Думай про мене що хочеш. Мені вже байдуже. - Саша взяла в руки банку з водою. - Її хоч можна пити? В горлі пересохло.

- Ризикни, - майже з викликом відповів Метист впершись спиною в стіну склавши руки на грудях. Він явно чекав чи вип'є чи гидуватиметься. Бо ж " наша мадама " сала не їсть може і води не п'є.

Олександра не збиралася доказувати бандиту те, що вона не така як він думав. Його все одно не переконаєш! Зробила ковток з банки і проковтнула трохи. На смак непогана. Не з калюжі (вже добре). Широко розкрила очі, коли частина води попала в її легені. Швидко поставила банку на стіл і відразу почала кашляти, притиснувши руку до грудей, легенько стукаючи. Підстрибнула від переляку, коли відчула, як його рука притулилася до її спини і злегка постукала, допомагаючи відкашлятися. Саші полегшало і вона повернула голову, подивилася праворуч, у той момент, Метист швидко прибрав

руку. Він ніби розгубився, сам не знаючи чому кинувся їй на допомогу. 

- Звикла пити воду тільки з кришталевих келихів, тому так і сталося.

- Ти знову? - образливо махнула рукою йому вслід Саша. - А ти звик тільки грубіянити. А - МЕ - ТИСТ! - дівчина спеціально перекрутила його прізвисько щоб позлити. Але в голові промайнула думка - благословенний… для неї. Неначе Богом посланий.

- ВЕР- ТИ - ХВОСТКА! - сказав у відповідь.