Читати книгу - "Метист. Бандит для нареченої , Влада Калина"

Анастасія стояла біля дзеркала і чепурилася. Їй прийшла відповідь від Миколи батька Олега. Він запрошував її на зустріч. Хоч уже й не молода, не 18 років, як колись, але все одно жінка дуже нервувала. Не знала, що їй одягнути. То одну сукню одягла на себе, покрутилася, покрутилася, дивлячись у дзеркало. Не сподобалося, надто товста вона у ній була. То іншу, в якій ноги надто худими здавалися.

- Може штани одягнути? - запитувала сама себе, тому що в квартирі більше нікого не було. Вона скривилася, кривлялася, дивлячись на своє обличчя. - Ще в салон треба записатися. Нехай щось гарне зі мною зроблять, - загадково посміхнулася. Уявила, як красиво вона буде виглядати. - Може Микола зробить мені комплімент, типу яка прекрасна ти сьогодні, роки тебе не змінили. А я відповім, що виглядаю так завжди. Та кого я обманюю. Я вже й забула коли фарбувалася тим паче для коханого чоловіка... Але це йому знати, ні до чого. Хоча тому, що він і є тим коханим чоловіком, від якого я народила Олега. Навіть і подумати страшно, а я ж люблю його все життя. - Дістала синю сукню, з невеликим вирізом на грудях. - Пам'ятається мені, Миколо Андрійовичу, що синій твій улюблений колір… Ну… вибач синку, але… так треба. Пора Олеже дізнатися тобі правду.

***

В хатині вже ставало тепло. Метист інколи підкидав дрова в плиту, щоб так звана чужа наречена не замерзла. Дівчина сиділа на ліжку під ковдрою. А що ще було робити? 

За пів дня, що вони провели разом, Саша постійно перебувала в роздумах. Цей бандит перевернув її життя з ніг на голову. Вона почала дивитися на світ якось по-іншому. Почала розмірковувати, як відкараскатися від свого нареченого Петра, хоч раніше і в думках такого не було. Раніше Олександра погоджувалася з батьком, який вказував як їй жити. Навіть якщо б він наказав дівчині кинутися з мосту, то вона мабуть так і вчинила. Але зараз… Саша зрозуміла, що сама хоче вирішувати як їй жити і за кого виходити заміж. 

Дівчина навіть десь глибоко в душі заздрила цим бандюкам, що викрали її з весілля. Вони вільні люди! Ніхто не вказував їм як вдягатися, що їсти, куди йти, кого кохати. Так, те що ці чоловіки робили - це не вірно і жахливо, але… жити в золотій клітці теж жахливо. І Метист, який весь час говорив, що Саша розбещена татусева донька - був не правий, адже він не міг прочитати її жахливі думки, побачити її скалічену душу в якій зібралося стільки образи на несправедливий світ. Якби ж Метист тільки знав, що Олександру не радували жодні прикраси і красивий одяг. Вона просто хотіла щоб її мама знову була жива, а батько хоч раз в житті погладив по голові назвавши любою донею.

А цікаво, в Метиста є родина? 

Дівчина відвела погляд від вікна в яке дивилася. Погода на вулиці неначе плакала так само, як і душа Олександри. Вона хотіла дізнатися більше про Метиста, от тільки він не спішив розповідати їй свої секрети і сімейні таємниці. Він взагалі поводив себе відчужено, ніби боявся показатися слабким. А навіщо відкривати душу незнайомій мільйонерці, яка мабуть і не повірить, що в нього ця душа є? Адже дівчина явно вважає його безсердечним, бездушним, безсовісним бандитом. 

- В тебе є батьки? - Олександра порушила тишу яка царила в хатині, лише дрова у вогні тріщали час від часу.

Метист мовчав. Хлопець сидів за столом напів розвернутий від неї, теж дивився у вікно. Він навіть голови не повернув, вдав вигляд ніби не почув. 

 - Ясно, не хочеш нічого про себе розповідати, - Саша намагалася вивести його на відверту розмову. Дізнатися, може в нього є дівчина, дружина, діти, брати… та будь хто. Вона ж розповіла про себе і свою сестру. Хоча, мабуть даремно це зробила. Навіщо Метисту її сім'я? В нього мабуть і в самого проблем по вуха, навіщо хлопцю чужі.

Олександра зрозуміла, що бандит на контакт не піде. Доведеться сидіти мовчки оттак ще пів дня. Можна сказитися від цієї тиші. Хоч би якесь радіо на батарейках було - співало. 

- Знаєш, - вона знову заговорила. Ну і що що бандит мовчав але ж їй розмовляти ніхто не забороняв. - В той день, коли ти торкнувся моєї ноги, щоб вивільнити мій босоніжок з решітки… мені сподобалось. В тебе ніжні пальці… ти явно на бандита не схожий, мабуть вмієш грати на піаніно, - посміхнулась. 

Метист повільно повернув голову в її бік, здивовано звів брови. - От тільки не потрібно доказувати мені, що то був не ти. Ти ж теж запам'ятав мене я впевнена. Сказав, що я попалася в пастку. - Вона продовжувала мило посміхатися, замріяно. Пролетіла думка, що попалася так попалася в пастку його блакитних очей, які звузилися чи то від цікавості, чи злості, чи недоуміння. Ох, які ж очі!

Саша кинула на нього погляд через плече кусаючи звабливі губи, які йому захотілося знову спробувати на смак.

 - Ти колись замовкаєш? - почула від нього.

- А навіщо, якщо ти мовчиш? Якщо хочеш щоб замовкла то говори. Ну… розкажи наприклад, чому в тебе таке дивне татуювання на плечі. - Дівчина згребла свою ковдру, закуталася і… знову встала з ліжка та підійшла до столу. Вона роздивлялася татуювання на його плечі. Той павук з павутиною - він точно для хлопця щось значив. Але що? - Дай-но вгадаю, ловиш красивих дівчат в свою пастку, як оцей павук мух в паутину? - вказала пальцем на плече і присіла за стіл. Її погляд раз у раз падав на сало. Олександра так нічого ще й не їла. 

- Просто рубці заховав під нею, - підняв плече, а потім опустив.

- Рубці?! Ого. Які?! - З цікавістю дивилася вона вперши лікоть в стіл а підборіддя долонею. 

- Опіки були, - блакитні очі блукали поглядом по її розпатланому волоссі, примружуючись. Бандит неначе сканував дівчину замисливши щось не хороше, чи просто придивлявся на цю красу? - Ти теж можеш зробити собі тату біля вуха, - раптом видав він.

- Що?! Ні! Ні… Тільки не говори, що ти і туди дивився. Хоча, я не хочу знати що ти ще бачив поки я спала… гола. Боже. - Саша прикрила обличчя руками від сорому. От якого чорта цей бандит такий пронира? Все ж він помітить!