Читати книгу - "Терпкий смак кохання, Ерін Кас "
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Привіт, — вітаюся, дивлячись тільки на неї.
— Е-е-е-е, Віко, — озивається руда, — я чекатиму тебе в потязі.
Вона знову починає смикати ручку, але та не піддається. Доводиться допомогти, щоб нарешті залишитися наодинці з моєю спокусою. Руда щось пищить на знак подяки і мчить до потяга.
— Як ти? — підходжу до неї впритул.
— Не знаю, — видихає розгублено. Не хочу, щоб вона їхала. Якщо скаже, що не поїде, заберу до себе і нікому не віддам.
— До навчання готова?
— Так, не маю вибору, — знизує плечима. — А ти як?
— Фігово без тебе, — кажу як є.
— Я не наважилась подзвонити, — ховає очі. Потяг пихкає і вона стривожено озирається. — Мені час, — в очах сльози. Вони ріжуть усе по живому. Дурень. Чому сам не подзвонив? Зрозуміло ж, що вона не така рішуча.
— Йди сюди, — беру її за руку і міцно обіймаю. Вона голосно видихає мені у шию, відповідаючи на обійми. — Я приїду тільки-но з’явиться час, проведемо кілька днів разом.
— Добре, — говорить тихо. Я відчуваю її сум, бо у самого всередині подібний. — Я хотіла сказати щось, поговорити, вибачитися…
— Нічого не говори, я все бачу, — беру її обличчя у долоні. Пальцем стираю сльозинку зі щоки і цілую її солодкі вуста.
Серце відгукується радісним стукотом, наче воно її, а не моє. Вона міцно мене обіймає, з силою впиваючись нігтями у футболку. Слова не потрібні, я й без них розумію, що вона моя. Тепло, яке кілька днів не давало про себе знати, знову наповнює тіло.
— Я піду, — вона ще раз мене цілує і мені доводиться її відпустити.
Допомагаю з валізою і одразу йду. Якесь нездорове прощання. Я знаю, що ми зустрінемося, але у грудях таке нестерпне бажання не пустити, що можу не стриматися і наробити дурниць.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Терпкий смак кохання, Ерін Кас », після закриття браузера.