Читати книгу - "Стерв'ятник - птах терплячий"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Певно, там покої Каленберґа.
— Так. І ще одне: у дальньому кінці саду є великий ставок, де аж кишить велетенськими крокодилами. На деревах навколо нього сидить десятеро добре вгодованих стерв’ятників. Від того кутка саду в мене сироти на шкірі повиступали.
Ґея засміялася.
— Але чому?
— Просто спало на думку, що те місце — бездоганне, якщо хочеш позбутися тіла.
Вона зиркнула на нього й, помітивши серйозність в очах пілота, запитала:
— Навіщо Каленберґу хотіти позбуватися тіла?
Ґеррі ковтнув, потрусив келих у руці так, що кубики льоду дзенькнули, а тоді знизав плечима.
— Атмосфера того місця наштовхнула мене на такі думки, але мені й справді незатишно, Ґеє. Гадаю, ми тут опинилися надто легко. І цей Так мені не подобається. Коли ти розмовляла з ним, у мене раз чи двічі склалося враження, що він глузує з тебе. Особливо коли ти запитала, чи належить дім йому. Я піймав себе ось на чому: він знав, що тобі відомо прізвище справжнього власника маєтку — Каленберґа.
— Думаєш, він нас підозрює?
— Цілком імовірно.
— Невже він здогадується, що ми прийшли по перстень?
— Не знаю, але я майже певен, що він вважає нас шахраями.
— То що ж нам робити?
Ніби у відповідь на це запитання на алеї перед ними вигулькнув Так.
— А ось і він, — сказав Ґеррі, підводячись.
— Вибачте, що потурбував вас, — сказав Так, наближаючись. На його вустах грала легка посмішка. Блискучі очі асистента відірвалися від Ґеррі й зосередилися на Ґеї. — Чи сподобався вам обід?
— Він був неймовірним, дякую вам, — Ґея подарувала йому найчарівнішу зі своїх усмішок. — Тут справді чудово.
— Так, дуже приємно, — він змовк, а тоді продовжив: — Міс Десмонд, чи цікаво було б вам подивитися на музей містера Каленберґа?
Хоча серце Ґеї ледь не опинилося у п’ятках, жінці вдалося зберегти вираз поміркованої зацікавленості.
— У містера Каленберґа є музей?
— Містер Каленберґ — один із найвідоміших у світі колекціонерів.
— Я знала про це, але й гадки не мала, що у нього є музей. Я думала...
— Музей у нього є, і містер Каленберґ цікавиться, чи хотіли б ви його відвідати.
— Дуже. Я із задоволенням подивилася б на його колекцію.
— А як щодо вас, містере Едвардс?
— Звісно, дякую, — Ґеррі зміг опанувати себе, але вражений він був не менше, ніж Ґея.
Жінка звелася на ноги.
— Музей далеко звідси?
І знову Ґеррі помітив глузування в темних очах. Воно проступило і зникло настільки швидко, що, не придивляючись навмисне, нічого не можна було б зауважити.
— Ви стоїте просто на ньому, — відповів Так.
— Хочете сказати, що музей під землею?
— Саме так.
— Чи можна мені взяти фотоапарат, містере Так?
Він заперечно похитав головою.
— Боюся, що ні, — він відвернувся. — Будь ласка, йдіть за мною.
Джуліо рушив до вітальні, а тоді вийшов у коридор.
Ідучи за Таком, Ґея та Ґеррі швидко перезирнулися. Вони знову сіли в електричну машинку, яку Так повів довжелезним коридором повз великий хол і центральний вхід до будинку.
— Ось тут покої містера Каленберґа, — пояснив він, коли вони проїжджали мимо кількох дверей. Зупинивши машину біля, здавалося, звичайної стіни, він вийшов. Ретельно за ним стежачи, Ґеррі зауважив, що Так поклав пальці під карниз одного з великих вікон. Стіна перед ним відсунулася вбік, відкривши подвійні двері. Коли асистент наблизився до них, ті прочинилися.
— Містер Каленберґ — інвалід, — пояснив Так, дивлячись на Ґею. — Усі двері в його апартаментах — з електронним керуванням. Ось цим ліфтом ми спустимося до музею.
Усі троє зайшли до облямованої зеленим атласом клітки й побачили на панелі керування чотири різнокольорові кнопки. Коли Так натиснув на зелену кнопку, ліфт тихо і м’яко поїхав донизу. Доки вони спускалися, Так поклав палець на червону кнопку, зачекав, а тоді натиснув на жовту.
— А що це за кнопки, містере Так? — невинно запитала Ґея.
— Зелена кнопка контролює ліфт. Жовта вмикає світло в музеї, а червона — вимикає сигналізацію, — відказав Так.
— Дякую. У вас неймовірне обладнання.
Двері прочинились, і гості ступили в прохолодну склепінчасту кімнату.
— Зачекаєте трішки? — Так підійшов до пофарбованих у сірий колір дверей. Він пробув там хвилинку чи дві, зосереджено виконуючи якісь дії руками. Його тіло приховувало рухи.
І знову Ґеррі, піднявши брови, зиркнув на Ґею, але відвів погляд, щойно повернувся Так.
— У музеї багато безцінних скарбів, — повідомив він. — Тому ми вживаємо всіх заходів безпеки, аби захистити його від злодіїв. Ці двері броньовані й оброблені таким чином, що їх неможливо розрізати. Стіни з обох боків сягають п’яти футів завтовшки. Замок на дверях контролюється годинниковим механізмом, який встановлюють щовечора о двадцять другій годині, й ніхто не може відчинити двері до десятої ранку наступного дня. Прошу, заходьте.
Вони зайшли за Таком до просторої кімнати з банею, освітленою розсіяним сяйвом. На стінах висіло багато картин. Ґея впізнала роботи Рембрандта, Пікассо, а також кілька картин, які вона точно бачила в Уффіці[19], музеї Ватикану та в Луврі.
— Але ж це не оригінали, містере Так? — запитала вона.
— Звісно ж, оригінали, — Так насупився, ніби його роздратувало це запитання. — Я ж вам казав, що містер Каленберґ має найвишуканіший приватний музей у світі. Гадаю, внутрішня зала зацікавить вас іще більше, — він пройшов крізь картинну галерею до наступної просторої кімнати.
Посеред зали стояла, виблискуючи золотом, чотириметрова статуя Будди.
— Це дуже цікавий екземпляр, — продовжив Так. — Він прибув із Бангкока. Під час останньої війни японці, знаючи, що статуя — в місті, шукали її, але священики виявилися розумнішими. Вони перевезли Будду в менший храм і вкрили брудним брезентом. Хоча японці і побували у тому храмі, їм не вдалося розпізнати те, що вони шукали.
— Невже це щире золото? — запитав Ґеррі, витріщаючись на блискучу статую.
— Саме так.
Джуліо повів їх кімнатою,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стерв'ятник - птах терплячий», після закриття браузера.