Читати книгу - "Стерв'ятник - птах терплячий"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Добре їм! Вони всередині! — сказав він, опустивши бінокль.
— А це не було надто просто? — спантеличено запитав Кен. — Наскільки мені відомо, Каленберґ не дуже любить незнайомців.
— Шалік стверджував, що колекціонер обожнює гламурних дівах. Здається, бос справді знав, про що каже.
— Так... але я не думав, що буде настільки просто, — Кен витягнув рацію. — Я триматиму свою увімкненою. Ґеррі може будь-якої миті вийти на зв’язок.
Феннел запалив цигарку й випростався на скелі. Після довгої прогулянки із сумкою інструментів на спині він почувався втомленим. Злодій трохи покуняв, доки Кен продовжував спостерігати. Невдовзі Феннел сів, знову запалив цигарку, позіхнув і запитав:
— А що ти робитимеш з отриманими грішми?
— Мій друг із Йоганнесбурга планує відкривати туристичне агентство, — відповів Кен. — Йому треба більше грошей. Ми станемо партнерами.
— Туристичне агентство? Це настільки прибутково?
— Радше непогано. Ми плануємо надавати послуги люкс-класу. Індивідуальні тури по мисливських заповідниках. Ось тут я і зароблю. У справі крутяться великі гроші. Американці — доволі марнотратні, якщо їм запропонувати по-справжньому індивідуальний підхід. Я вже кілька років маю з ними справу і знаю, чого саме вони хочуть. Ось і планую дати їм це.
Феннел буркнув:
— Як на мене, то така робота — заскладна. Я взагалі не вірю в роботу. Працюють тільки сцикуни.
— А ти що робитимеш зі своєю часткою?
— Витрачу її... саме для цього й потрібні гроші. У мене нема стільки часу, як у тих нікчем, які вічно складають гроші. Що трапляється потім? Вони відкидають копита, а якийсь інший нікчема забирає їхню грошву.
— Можливо, саме цього їм і хочеться...
— Та до біса це все! Навколо завжди водяться грошенята. Коли витрачу зароблене в Шаліка, виконаю якусь іншу дрібну роботу. У мене море контактів. Усі знають, що я стріляний горобець, тож заробітку мені ніколи не бракуватиме.
Кен підняв руку, обриваючи його на півслові. Почувши потріскування в рації, він приклав її до вуха.
— Кен... привіт, Ґеррі... чую тебе гучно і чітко... Переходжу на прийом, — кілька секунд він слухав, а Феннел напружено придивлявся до нього. — Зрозуміло. Успіху. Кінець зв’язку, — він відключився.
— Що там?
— Вони лишаються на ніч, — повідомив Кен. — Здається, Каленберґу приємно, що зазирнули такі гості. Та мене це, по правді, дивує. У будь-якому разі, о двадцять першій годині вони з ним зустрічаються. Ґеррі сказав, що передзвонить о двадцять третій. Нам — залишатися напоготові.
Феннел насупився і зиркнув на годинник. Зараз іще тільки полудень.
— Тобто ми застрягли на цій бісовій скелі на дванадцять годин?
— Гадаю, так. Нам же не хочеться натрапити на когось із охоронців. Мені здається, тут безпечно. Сядьмо, — Кен знову витягнув консерви з бобами.
— Трясця! А більше нічого, крім бобів, нема поїсти?
— М’ясний пиріг є, хочеш?
— Це краще, ніж боби, — доки Кен нишпорив у рюкзаку в пошуках консерви, Феннел міркував уголос: — Закладаюся, тим двом дуже непогано, — він згадав про Ґею, і його пройняв гнів. «Щойно виконаємо роботу, — сказав він собі, — я покараю її, покараю добряче».
— Що тебе гризе? — запитав Кен, помітивши дикий вираз Феннелового обличчя.
— Нічого... Скільки ще ти відкриватимеш цю бляшанку?
— Хотілося б знати напевно, що нас не потурбують, — сказав Ґеррі, коли вони з Ґеєю сиділи на терасі після чудового обіду, який подали два офіціанти-зулуси.
Ґея простягнулася на відкидному кріслі, затиснувши цигарку між пальцями. Ґеррі подумав, що вона надзвичайно гарна в червоно-золотому сарі. Таке вбрання пасувало жінці й дуже подобалося йому.
— Чому? — запитала Ґея.
— З очевидних причин, — усміхнувся у відповідь Ґеррі. — Я б відніс тебе до спальні.
Вона розсміялася.
— Тоді б мені також хотілося, щоб нас не потурбували.
— Та буде трохи незручно, якщо посеред сцени заявиться містер Так.
— Це точно. Поміркуймо натомість трохи про справу, — вона сіла, загасивши цигарку. — Ти вже думав, як Феннел міг би потрапити всередину?
— Через ці двері, — Ґеррі махнув рукою в напрямку великої вітальні. — Оскільки ми тут, йому лишиться тільки увійти.
— Гадаєш, це буде настільки просто?
— Можливо. Але вночі будинок можуть охороняти. Щоправда, зараз вартових не видно.
— Раптом Каленберґ настільки впевнений, що ніхто не продереться крізь джунглі, що й не охороняє будинку.
— Хочеш подивитися на сад?
— Не зараз. Там смертельно гаряче.
— То поспи... А я піду, — Ґеррі підвівся.
— У тебе більше енергії, ніж у мене. Але ти засмажишся.
— Бувай, — махнув рукою Ґеррі й пішов зеленою цементованою доріжкою.
Ґея подивилась, як пілот зникає, а тоді заплющила очі й подумала про нього. Коли справу буде завершено, усі вони підуть своїми шляхами. Їй стало цікаво, чим же займеться він. Жінці хотілося б провести із ним довгий вікенд у Парижі, а тоді попрощатися. Зараз їй двадцять шість. Вона не сумнівалася, що років із п’ять Шалік ще використовуватиме її, а потім почне шукати молодшу. У неї не було жодних ілюзій щодо Шаліка. За ці п’ять років вона назбирає достатньо грошей, аби здобути незалежність, а саме цього їй хотілося найбільше. Бути фінансово вільною, добре жити, подорожувати і, можливо, вийти заміж.
Вона обміркувала перспективу одруження з Ґеррі, але зрозуміла, що це не спрацює. Хоч він і приваблював її фізично, Ґея знала, що не закохана в нього. Крім того, Ґеррі не розділяв її любові до багатого способу життя. Розкіш була необхідною для неї, а ось для нього — ні. Так, він — чудовий сексуальний партнер, але нічого більше. Якщо вона й вийде заміж, то за багатого, розумного, високоосвіченого й не байдужого до розкоші чоловіка. Жінка знала, що зараз просто вибудовує повітряні замки, адже їй траплялося багато чоловіків, та й вона сама відхилила не одну пропозицію руки та серця. Завжди щось було трохи не так. А може, вона надто цінувала власну свободу?
У будь-якому разі, повітряні замки — приємна справа, коли ти лежиш у затінку в зручному кріслі, потопаючи у розкошах.
Ґея заснула, і минуло понад годину, коли Ґеррі повернувся й розбудив її.
— Хочеш випити, ледарко? — запитав він, підійшовши до бару.
Вона кивнула, потягнулася й сіла.
— Знайшов щось цікаве?
— І так, і ні.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стерв'ятник - птах терплячий», після закриття браузера.