Читати книгу - "Олександр. Її монстр, Влада Калина"

- Я розумію тебе і твій гнів, але…

- Та нічого ти брехун клятий не розумієш! Чув?! - злісно крикнула. - Ти своєю брехнею заплутав і мене, і себе! Я навіть не уявляю, що б я зараз відчувала, якби все ж таки твій батько не передумав, і залишився на ніч. Але на щастя він виявився благороднішим за свого сина. Він вчинив, як справжній чоловік. Він не зробив того, чого я не хотіла.

- Благородний?! Ха! Теж мені благордного знайшла. Він кинув мою матір і одружився на своїй секретарці, яка народила йому доньку, а зараз вагітна другою дитиною. А моя мама, вона… вона мабуть два роки ходила по цих бісових психологах, щоб ті допомогли їй пережити весь цей жах! 

- Вибач. Вибач, я не знала цього. Просто, твій батько, вчора вночі… не… ну, це… Боже! Це якийсь дурнуватий сон, від якого я хочу прокинутися! - злилася дівчина.

- Хто тобі сказав, що то був мій батько? - він спокійно реагував на її крикливу реакцію, тож просто заплющив очі.

- Що?! Що ти сказав?!

- Цієї ночі до тебе приходив не мій батько. Це був я. - Навіть око не відкрив. Здавалося, що він спить.

- Ти?! Ти… ти торкався мене і… Боже. Олег, чому ти мовчав? Чому змусив зав'язати очі. Я ж була не проти… з тобою. Чорт!

- Це не повинно було статися от так. - Підняв голову і глянув на дівчину. - Ти нічого про мене не знала, а повинна була все дізнатися. Я повинен був все розповісти, тільки не знав як. 

- Добре. Добре. Тепер я знаю, що ти син Бєлова, і що ти не його водій Олег. Доречі, а як тебе звати? І я так і не зрозуміла, чому твій батько виграв мене в карти?

- Карти. Ха! Та він їх навіть в руках тримати не вміє. І… доречі, мене звати Олександр Олександрович Бєлов… третій.

 - Як?! Як тебе звати?

- Олександр Бєлов. Я не зміг тобі зізнатися при нашій першій зустрічі. Ти тоді сказала, що коли потрапиш до рук Бєлова, то вб'єш себе. Ще й монстром обізвала. Я злякався. Думав, що й справді щось з собою зробиш. Звідки я знав, що той бісів син твій брат, наговорив тобі про мене.

- Тебе звати теж Олександр?

Бєлов мовчки кивнув і загадково посміхнувся. Він почав згадувати той день, коли сів за стіл грати в покер з Зарудним Андрійом. 

- Це я твій монстр. Це я грав у той бісів покер.