Читати книгу - "Гарантія на кохання, Tama Lisn"

- Він мав це знати, це його робота.

- Тобі не здається, що ти погарячкував?

- Не здається і ця тема закрита.

Як взагалі, людина може так зачаровувати й бісити одночасно.

- Як звати нового водія? - запитала, як тільки підійшли до клубу.

- Платон. - Відповів і подзвонив у двері.

Двері звичайні металеві. На вигляд це звичайний гараж. За кілька хвилин нас пропустили всередину та провели на нульовий поверх. Вся «розкіш» цього місця розташовується внизу. Чудеса винахідливості виявив власник, коли справа торкнулася підпільного казино. Боюся навіть уявити, скільки тут квадратних метрів і це все під землею.

Підлога встелена покриттям темно-синього кольору. Стеля такого ж кольору із вмонтованими лампочками на ній. Створюється ілюзія нічного неба, вкритого зірками.

Далі в інтер'єрі домінує червоний. По обидва боки розміщено ігрові автомати різного типу. Посередині залу столи для гри в покер і стіл для гри в рулетку. Відвідувачів набито ущерть. Заборонений плід солодкий, от і тут повно людей, які бажають полоскотати собі нерви.

- Я шокована... - лише змогла вимовити я.

- Я бачу.

- А нагорі що?

- Звичайний нічний клуб для звичайних відвідувачів. Тільки вхід з іншого боку.

- Що нам робити далі?

- Тобі бути уважною. Якщо той, хто на тебе сьогодні напав, пов'язаний із цим місцем, то він цілком може бути тут. - Від його слів мені стало ніяково. Сашко вловив мою зміну настрою та додав. - Не бійся, я поряд, а ти супер.

- Ти відповідаєш за тих, кого приручив. - Від його слів легше мені, звичайно, не стало, але впевненості у собі додалося.

- А я тебе приручив?

- Ти мене врятував, а це майже одне й те саме.

- Нагадує стокгольмський синдром, а це вже психологічне відхилення.

Його слова залишила без відповіді, тому що побачене мене шокувало аж занадто. Саша назвав це «еротичним ухилом», але в мене не підбирається правильне формулювання. Я чекала будь-що: стриптиз, голі офіціантки, які тут, звичайно, є, але решта побаченого просто не вкладається в голові.

- Я тебе попереджав. - Шепоче мені на вухо.

- Я пам'ятаю, і визнаю, до такого я виявилася не готовою. Міг би й точніше пояснити. - На що він розсміявся.

- Скажу відразу, це найпристойніша з залів.

- Що може бути огидніше?

- Тобі показати?

- Не варто.

- Не буду. Тільки мене насторожує той факт, що ти секс називаєш огидним. - Його зауваження вкотре пропустила повз вуха. Схоже, ігнорувати його висловлювання входить у звичку. Спочатку брехати навчилася, тепер це. Ех, Сашко, Сашко, до чого ти мене доводиш?

- Вийдім звідси, мені справді не варто було сюди приходити.

- Ходімо, пограємо у будь-що. Ти раніше грала?

- Ні. Ти бував тут раніше?

- Один раз і передбачаючи твоє запитання, відповім — мені не сподобалося. Грати я не люблю, а секс хоч і не вважаю огидним, але волію займатися ним в більш інтимній обстановці, а не так. І взагалі, сприймай усе як похід у галерею, таке собі сучасне мистецтво.

- Спробую. Покажеш мені як грати? Кажуть, новачкам щастить.

- Ходімо. - Він обійняв мене, і мені стало набагато легше.

Сашко приніс мені келих шампанського і посадив за стіл із рулеткою. Грати було весело. Я почуваюся героїнею Бондіани — вся така у вечірній сукні, на завданні й під прикриттям, граю в рулетку, а поряд снують невідомі мені вороги, яких ми намагаємося виявити та знешкодити. А що, не так вже й далеко від правди.

Тільки наше завдання не просувається, стоїть на місці. Ми просто весело проводимо час і паралельно напиваємося ігристим алкоголем. Я вже закінчила другий келих і приступила до третього. Якщо так піде і далі, то Сашкові доведеться нести мене до машини на руках. Сподіваюся, він не покине мене в такому місці.

- Мені треба в жіночу кімнату, куди мені йти?

- Я проведу тебе, а то забредеш не туди, шукай потім тебе п'яненьку.

Він провів мене до жіночої вбиральні. Моя хода і справді стала нетвердою й без допомоги Олександра я, звичайно, обійшлася б, але все одно за неї залишилася вдячною. Або я, або це ігристе в мені поривається повиснути на грудях у чоловіка.

Я поправила макіяж і повернулася до свого супутника, який, як вірний пес, чекав на мене в коридорі.

- Ти повертайся до рулетки, а я зараз повернуся.

- А ти куди?

- Побачив знайомого, зараз поговорю та повернуся. - Ох, темниш ти Сашко, просто не захотів мене брати із собою.

Я повернулася на своє місце за столом. Цієї ночі мені й справді щастило, чорне випадало щоразу, як я ставила на нього, уже шостий раз підряд. Сашко зник в одному з коридорів, а за п'ятнадцять хвилин до мене підійшов чоловік приємної зовнішності. Мрія будь-якої дівчини або сон наяву. Людей із такими ідеальними рисами потрібно у музеї виставляти замість експонатів.