Читати книгу - "Небажана для владного боса, Адалін Черно"

— Сама встати зможеш? — невдоволено уточнює лікарка швидкої допомоги.

Лише з виразу її обличчя бачу, що не дуже вона хоче зі мною возитися.

— Постараюсь.

— Ну давай.

Вона спокійно розвертається й виходить із кузова, на щастя, поруч виявляється той самий хлопець, що дивився на мене співчутливо. Ось такі люди повинні йти працювати в медицину, а не такі, як ця нахмурена тітка. Ось не подобається їй місце її роботи, то звільнилася б, йшла в інше місце й не дратувала пацієнтів своїм незадоволеним виглядом.

— Точно можете йти? — уточнює хлопець, підтримуючи мене за руку.

— Зможу, але ти далеко не відходь про всяк випадок.

Він, мов прибитий, крокує поряд. Навіть у кабінет, куди мене ведуть, збирається заходити, але та жінка, що була з ним, відтягує його за комір із грізним:

— Куди, господи!

Двері за моєю спиною зачиняються, а жінка, що сидить у кріслі, підіймає на мене погляд. Після нетривалого допиту вона вказує мені на кушетку.

— Це навіщо?

— Підтвердимо, що тест не бреше, — знизує плечима.

На кушетку лягаю з хвилюванням у грудях. Я не хочу цієї вагітності, хоч і розумом розумію, що вона вже є. Точно всередині мене є дитина, я впевнена, тому що ніколи раніше я просто так не непритомніла. Адже цьому має бути причина?

— Ну от… тест не збрехав. Вагітність, — виносить вердикт. — Трохи більше, ніж чотири тижні.

Батька дитини я визначаю миттю. Вадим. Хто ж ще? Мабуть, у багатих манія економити на розхідниках. Не став купувати нормальні презервативи, а мені тепер віддуватися.

Поводивши ще трохи по животу датчиком, лікарка підіймається і простягає мені серветки. Поки я встаю і витираюсь, вона когось кличе до кабінету.

— Дівчину проведіть здати аналізи та визначте в палату. За підсумками результатів побачимо, що робити, — дає вказівки медсестрі.

— А я… тут залишусь? — перепитую.

— Мені сказали, ти на вулиці непритомною впала, за тобою швидка приїхала, — уточнює лікарка.

— Так.

— І ти проти залишитись у клініці?

— В мене чоловік вдома. Він на мене чекає.

— А йому вже подзвонили, не хвилюйся.

— Як подзвонили?!

У мене таке відчуття, що я зараз знову зомлію.

— А номер? Де номер узяли?!

— Як де? — дивується. — У базі. Він вказаний у твоїй картці, як контактний.

Якби не стіна позаду, я б так і впала, а так лише притуляюсь і очі заплющую. Слава незабаром буде тут. Його пропустять до мене в палату, він дізнається про вагітність. А що як він уже знає? Як я буду виправдовуватися? Втім, можна розпочати з нападу. Сказати, що бачила їх із сестрою і… і що? Сказати, що він зобов’язаний прийняти чужу дитину?

— Знову погано? — уточнює лікарка. — Ти їла щось сьогодні?

Я хитаю головою, а вона гучно зітхає. Ніна Олексіївна, так її звати, відома в нашій клініці своєю професійністю та чуйністю. У неї всі жінки спостерігаються вагітні, та й не вагітні також. Вона — професіонал і просто добра людина. Тому коли вона дістає із сумки щось замотане у фольгу і простягає мені разом із яблуком, у мене ледь сльози на очі не навертаються. Схоже, вона друга людина в рідному місті, хто поставився до мене так добре.

— Поїси, як здаси аналізи, добре? Навіть якщо нудить — їж, просто потроху, інакше проведеш у нас тут весь перший триместр.

— А… ви робите аборти?

Медсестра, що й досі стоїть у дверях, голосно охає. Очі жінки, що по-материнськи мене пожаліла, звужуються.

— Я не роблю, — різко відрізає. — До лікаря Клименка за цим. І все одно поїж, — пхає мені їжу в руки.

Уже в коридорі медсестра тицяє мені пальцем у спину.

— Зовсім здуріла в Ніни Олексіївни таке питати?

— А що?

— А то… не робить вона аборти й нікому не радить. У тебе перша дитина чи вже є?

— Перша.

— Тим паче…

— А чому? — продовжую допитуватись.

— У молодості вона зробила аборт, відтоді не можуть завести дітей.

Я охаю. Хочеться повернутися й перепросити, але мене вже заводять в інший кабінет, де беруть кров із вени. Далі мене ведуть до палати. Та сама медсестра каже, що аналізи будуть готові протягом кількох годин. Поки я можу полежати та відпочити, почекати чоловіка.

— Попроси його, хай тобі купить солоного печива, — каже медсестра. — Воно добре з нудотою бореться.

— Добре.

Щойно медсестра виходить із палати, я мляво осідаю на ліжко. Тут я не одна. У палаті ще троє дівчат, що погано. Якщо Слава заявиться, то точно влаштує тут скандал і всі ті, з ким мені доведеться провести якийсь час, дізнаються про те, що я зраджувала чоловіка. Двох я не знаю, мабуть, привезли з прилеглого села, а ось Ритку Зеленцову одразу впізнаю, хоч і давно її бачила. Нашим містечком давно ходили чутки, що вагітність у неї важка й вона проводить її в лікарні. От і зустрілися.