Читати книгу - "Академія Світла або як врятуватися від Темного чарівника., merrystuart"

Прокинулася я від ніжних дотиків рук, що ніжно гладили по моїй спині. Тіос лежав піді мною і все ще був у мені. Він заплющив очі, водив кінчиками пальців по голій шкірі й насолоджувався моментом.
Піднявшись на ліктях, я була знову міцно притиснута до м'язистих грудей. Чоловік ліниво розплющив очі й посміхнувся.
- Пусти, - тихо прошепотіла і знову спробувала підвестися.
- Давай ще трохи полежимо разом.
- Пусти, мені треба. - Відвела я погляд у бік ванної кімнати й він неохоче розтиснув руки.
Я, охнувши, підвелася, попрямувавши у кімнату для вранішніх процедур. Ховаючись за її дверима, зачинилася на засув і притулилася спиною до прохолодних дверей. Ноги тремтіли, а поміж ними нило. Але мої щоки обпалило жаром, коли мені згадалися моменти попереднього дня. Тіло обдало знову млосною хвилею, від спогадів пекучого бажання, яке я зазнала вчора.
Тряхнувши головою, спробувала прогнати від себе ці думки приймаючи ранкові процедури. Його запах, здавалося, увібрався в мою шкіру і я взялася змивати сліди пристрасті з усього тіла. Незабаром знайшла кілька ледь помітних синців на талії та посміхнулася, спогади знову захлинули мою свідомість.
Коли виходила, одягла ніжно-рожевий пеньюар і мигцем зиркнула у дзеркало. Помітивши припухлі від поцілунків губи, осяяний погляд, і злегка почервонілу шкіру на щоках від його щетини.
При виході мене зловили ніжні руки.
- Ти, як? - Пролунав схвильований голос чоловіка.
Я тільки провела голою ніжкою по м'якому килиму, пробурмотівши:
- Нормально.
- Лікар не потрібен?
Знов схвильовано шепотів, притиснувши до себе оголеному і поцілував у верхів'я голови.
- Ні. Все добре.
В цей час не знала куди діти своє рожеве обличчя.
Підняла на нього погляд, показуючи посмішку. Адже він переживає, а зі мною неначе все добре. Так. Я поки що не була певна, чи все зі мною добре. Тремтіння в кінцівках ще гуляло після вчорашнього, та й легкий туман був у голові.
Тіос деякий час вдивлявся в моє обличчя, потім посміхнувся і нахилився, поцілувавши в вуста.
- Коли я повернуся до Академії? - Поставила запитання й одразу опустила очі.
Адже голодувати щодня, мені не хотілося. А чи мало що мені ще у їжу чи в питво якусь гидоту додадуть. Чоловік, від цих слів стиснув мене сильніше в обіймах.
- Учора мене нагодували лише парочкою яблук, за весь день. А потім я підслухала одну розмову. Загалом, тут не безпечно, - продовжувала човгати ногою по підлозі. Адже не казати ж йому, що я сама стягла щось їстівне з кухні.
- Я все з'ясую! - Загарчав незадоволено Тіос.
Від несподіваної зміни його голосу я здригнулася.
- Поки побудеш тут. Сьогодні мають прийти кравці та вчитель танців.
Він спробував мене заспокоїти, ніжно погладив по спині. Потім нахилився знову, поцілував у губи й випустивши з обіймів, сам подався до вбиральні.
Через кілька хвилин у кімнату постукали, я вже встигла переодягнутися в одну з взятих з дому теплих суконь.
- Увійдіть. - Голосно запропонувала.
- Ваш сніданок, ваша високість. - Тихо пробурмотіла служниця з палацу і знову поставила тацю на столик.
Я мовчки провела її поглядом на вихід і зосередила погляд на дрібно нарізаних фруктах. Не знаю скільки часу гіпнозувала поглядом ці крихітні шматочки, поки з ванного приміщення не вийшов чоловік.
Скосивши на нього скривджений погляд. Хоча він не винен, мабуть. Я знову глянула на очищені шматочки. Вирішивши, що з цим нічого не вдієш, попрямувала з кімнати здобувати собі їжу сама.
Прямісінько у дверях знизавши плечима, посміхнулася чоловікові й вискочила в коридор. Потрібно терміново шукати кухню! А свої фрукти нехай самі їдять. У коридорі випадково натрапила на когось. Але я дуже голодна, і самі винні, що ходять коридорами. Тож побігла далі, не оглядаючись. З усіх сил намагаючись вловити у повітрі запахи.
Вискочивши надвір, я практично оббігла весь замок. На задньому дворі знайшла нарешті те, що шукала і кулею влетіла в дерев'яні дверцята за хлопчиськом, що в цей момент заносив в приміщення дрова для печі.
Поглядом оглядала столики, що знаходилися всередині, зовсім не звертаючи уваги на зацікавлені погляди куховарок і кухарів. Шукала їстівне. І нарешті я знайшла його. Страва з пиріжками, що ще дихали жаром, стояла на одному зі столів, від них виходила пара.
Через кілька хвилин знайшлася і пляшечка з лимонадом. Схопивши це все обидві руки. Я рушила до знайомої стіни, шукаючи потрібний виступ або косо, що стирчить у стіні камінь. З права на стіні висів такий самий канделябр, як і з боку тунелю і я не замислюючись смикнула його вниз.
Через кілька хвилин, ласуючи м'якою здобою і запиваючи соком, я просто прогулювалася вивчаючи всі затишні місця таємних коридорів. Оглядала з цікавістю стіни та вслухалася у розмови.
Здається, хтось зник, і його шукали. Я лише тихо посміювалася спостерігаючи за біганиною слуг.
Як з'ясувалося всі проходи, вели до кухні, або до бібліотеки. А з обох боків від стіни біля бібліотеки стояли два абсолютно однакові оббиті чорною шкірою дивани. Я навіть на них подрімати встигла під час обіду.
Відпочивши, попрямувала далі вивчати таємні коридори, сподіваючись знайти прохід до кімнати коханого.
Надвечір мені так і не вдалося знайти до його кімнаті шлях. Але я знайшла вихід на вулицю і з задоволенням вдихнула свіже холодне повітря, з усмішкою милуючись яскравим заходом сонця.
- Карр, і де тебе носить?
- гуляла.- Безтурботно відповіла летючому білому ворону, над головою.
- Увесь замок на вухах... Карр. А її десь носить.
- Ну, не сильно, я люблю яблука!
Повідомила сердитого ворона, який у повітрі витворяв дивні піруети.
Звичайно, в дитинстві яблука наїлася. Особливо коли був голодний рік. Батько тоді кинув службу після смерті мами. А ми з братами харчувалися лише тим, що росло у саду. Благо лорд Крамер потім схаменувся згадавши що в нього є діти та повернувся на службу.
Прогулянка до саду, що виднівся вдалині, не вдалася. Мене швидко оточили люди у світло-бежевих накидках. Чим сильно налякали. Зате я встигла виставити світовий щит перед собою і вже почала формувати руни світлових копій, що стирчатимуть з-під землі. Але почула здавлений сміх нашого декана Мойре. І відразу зупинила створення рун на пальцях, так і не закінчивши магічне плетіння.
- Не вбивайте моїх людей, мадам! - З усіх сил стримуючи сміх попросив чоловік.
- А хай не лякають дівчат, - підхопила я жарт. - Наступного разу будуть обачнішими! Якщо виживуть звичайно, - і я тихенько засміялася, прикриваючи долонею рота.
- Ходімо в замок, міледі. Тут прохолодно.
Чоловік наблизився до мене повільним кроком і скинувши з плеча плащ, накинув його на мене. Почав з цікавістю розглядати щит.
- Маєте найвищу оцінку із захисних заклинань. - Замислено сказав чоловік. - А як його розбити не скажіть?
- Поняття не маю. - Розвела я руками, тим самим розвіяв заклинання.
- Цікаво.
Мені одразу на плечі була накинута тепла тканина і ми попрямували до величного замку. Над ним височіло безліч веж, так само було видно зубці даху. Але в міру наближення я змогла споглядати тільки кам'яні стіни.
- Ну і де ти вешталася? - Сердито бурчачи ходив переді мною коханий.
Я вже сиділа на дивані в одній із затишних віталень приміщення і пила солодкий чай із печивом.
- У замку! - Щиро відповіла.
До чоловіка, що походжав, приєднався задумливий декан. Тепер вони обидва миготіли перед моїми очима.
- Не бреши! Мої люди обшукали замок.
- Погано шукали.
Повідомила я допиваючи смачний напій із пелюстками суниці.
- Хочеш сказати, що мої люди недосвідчені? - Загарчав розлючено на мене коханий, і я сумно опустила очі.
- Я весь цей час була в замку. - Впалим голосом сказала.
- Цього не може бути! Ще скажи, що не використовувала магію. - Продовжував він підвищувати на мене голос.
- Не використала! - Скрикнула на нього, намагаючись захистити себе.
- Не вірю!
- Ну і не вір, - шморгаючи носом повідомила. - Без магії гуляла по замку! Вивчала таємні коридори. А ти... краще поверніть мене до Академії.
Мої очі різко зволожилися і мені захотілося якнайшвидше піти.
- Гаразд, кохана, не плач. Адже я не знав.
Але я лише кивнула йому на прощання, застрибуючи у відкритий нашим деканом портал.