Читати книгу - "Код Катаріни, Йорн Лієр Хорст"

34

Ліне облаштувала собі кабінетик у підвалі, але так ним і не користувалася за призначенням. їй більше подобалося лежати на канапі з ноутбуком на колінах, а нотатки щоб розсипом валялися на столі й на підлозі. Тут можна було не вмикати радіоняню, щоб почути, коли прокинеться Амалія.

Тумас сидів у фотелі й дивився якийсь документальний фільм. Звук телевізора не заважав ні Ліне, ні Амалії.

Робота над подкастом і серією статей просувалася швидше й легше, ніж сподівалася Ліне. Наступного дня вона збиралася до Осло, у Кріпос, щоб взяти інтерв’ю в Адріана Стіллера, а потім — до редакції, щоб показати уже готовий матеріал. І в неї залишиться ще один день, щоб все підчистити й зредагувати.

Вона саме вичитувала текст, у якому йшлося про Роберта Грана, Надіїного коханого. Адріан Стіллер прислав їй електронкою контакти й матеріали на Роберта, значно більше всього, ніж надала б у її розпорядження поліція, що зекономило їй купу часу, не довелося витрачати його на власне розкопування інформації, до того ж, це вже можна було вважати перевіреними даними.

Як і розповів Ґейр Інґе Гансен, Роберт Гран мешкав у своєї матері, на вулиці Шльоттсбрюґата — рукою подати від центру Порсґрюнна. Він не завжди там мешкав. Мав двоє дітей від двох дружин, з якими раніше жив. Адріан надав геть усе: їхні імена, адреси, дати народження. Судячи з останньої зміни адреси проживання, Роберт розлучився з другою дружиною три роки тому й переїхав до матері.

Його батьки розлучилися через два роки після викрадення Надії. Батько одружився вдруге. Його ім’я і нова адреса. Мати заміж не виходила.

Роберт Гран був на рік старший за Надію Кроґ. Вони почали зустрічатися, коли Надія пішла в коледж, а Роберт — у другий гімназійний клас. На нинішній день йому виповнилося сорок чотири роки, він займався логістикою у фірмі, яка торгувала будівельними матеріалами. У досьє вказано навіть його прибутки.

Вперше Роберта допитали в поліції у суботу, о 13.45, приблизно через чотирнадцять годин після того, як Надія покинула вечірку. Роберт сказав, що був надто п’яний і не дуже тямив, що відбувалося. Надія розгнівалася на нього, бо він начеб упадав біля іншої дівчини, і лише згодом Роберт допетрав, що вона пішла геть. Десь о восьмій вечора того ж дня його знову допитали через свідчення деяких з гостей, які бачили, як вони з Надією сварилися в коридорі помешкання, як Надія схопила з вішака на стіні куртку й вибігла за двері, а вже за кілька хвилин Роберт вийшов услід за нею. Роберт заперечував, що пішов за Надією, мовляв був дуже п’яний і нічого до пуття не пам’ятав. Дехто з гостей казав, що він майже не пив на вечірці. Під кінець допиту йому змінили статус зі свідка на підозрюваного. Роберта запідозрили в наданні неправдивих свідчень і взяли під варту, коли він змінив свідчення, сказавши, що таки пішов за Надією, щоб поговорити й з’ясувати стосунки, але її вже ніде не було видно, тож він не повернувся на вечірку, а відразу подався додому. У понеділок вранці Роберт вже сидів у камері слідчого ізолятора.

Тумас підвівся з фотеля, що віднести на кухню порожню склянку.

— Тобі щось принести? — запитав він.

Ліне похитала головою.

Адріан саме надіслав їй нове фото Роберта Ґрана з приміткою «не для публікації», мабуть лише для того, щоб вона змогла його впізнати. Красивий чоловік, хоч і здавався на фото надто серйозним і навіть похмурим. Щось таїлося в його темних очах. Здавалося, ніби він щось приховує.

Спершу Ліне подумала, що фото взяли з паспортного реєстру, але воно не відповідало визначеним розмірам, і тоді вона зрозуміла, що, очевидно, фотографія — з власного архіву поліції, з обрізаним унизу реєстраційним номером.

35

Стіллер відчинив балконні двері в своєму готельному номері й впустив досередини трохи свіжості. Від роботи зовнішнього твердого диска, під’єднаного до лептопа, у кімнаті стало задушливо.

Він стояв на порозі балкона. Гостре морське повітря, мов плівкою, обволікало обличчя.

На твердому диску збережено дві теки — дзеркальні копії обох комп’ютерів Мартіна Гауґена. Лептопом з вітальні користувалися найчастіше, але в ньому зовсім не було персональних файлів. А стаціонарний комп’ютер виявився значно цікавішим. Саме до нього Мартін підключив камери відеоспостереження. Програму інсталювали в понеділок минулого тижня, камери реагували на рух. Іноді їх провокувала кішка, але, відсортувавши непотріб, Адріан побачив кілька коротких записів, коли від’їжджав і повертався додому Мартін Гауґен. У четвер камери зафіксували Вільяма Вістінґа, перед і за будинком. Він приїжджав тричі. Наступний запис був зроблений, коли додому повернувся Мартін. Годинник у правому кутку екрана показував 03.27 проти ночі в п’ятницю. Ще один запис, коли вони вдвох з Вістінґом навідувалися до Мартіна у п’ятницю зранку.

Адріан Стіллер підійшов до письмового столу, двері балкона залишив відчиненими на шпарку. Червона цятка маячка на автомобілі Гауґена знову почала рухатися. Він пробув у своєму літньому будиночку до темряви, і тепер цятка повільно пересувалася лісовою дорогою до виїзду на Ларвік. Останні пів години авто стояло на Валлермюрене, на околиці Порсгрюнна. На карті видно було, що там — придорожня харчевня. Очевидно, Мартін вже наївся і рушив додому.

Камери спостереження дозволили їм визначити часові рамки. Отже, Мартін Гауґен поїхав з дому в середу об 11.23, а повернувся у ніч з четверга на п’ятницю — через добу й шістнадцять годин. Перед від’їздом замовив собі новий паспорт і купив камери спостереження. Легко було виснувати, що до обох вчинків спричинилася поява загадкової записки: «Я все знаю». Записка явно налякала Гауґена. Стіллерові така думка подобалася. Налякані люди схильні до ірраціональних дій.

Адріан потер очі, відчув, що дуже втомився. Минулої ночі він спав лише три години і мав великі сумніви, що цієї поталанить поспати довше, хоч і склеплювалися обважнілі повіки. Уже давно зробив відкриття: втомлений — не те саме, що сонний.

Стіллер спостерігав на екрані за рухом червоної цятки. За якихось двадцять хвилин цятка завмерла перед будинком на Кляйвері.

Стіллер вийняв мобільний і смс-кою повідомив Вістінґові, що Мартін Гауґен повернувся додому.

36

Знову дзеленькнув мобільний. Вістінґ глянув на екран. Ще одне повідомлення від Адріана Стіллера, цього разу довше. Написав, що проглянув копії твердих дисків Мартіна Гауґена. Найцікавішими виявилися записи з його камер спостереження, які показали, що Мартіна не було вдома понад півтори доби.

Вістінґ відповів