Читати книгу - "Золотий дім"

За столом панувала мовчанка. Тоді обізвалася друга голова, хоч сам Горбачов не відкрив рота.

— Георгій Марков, — промовила друга голова, — був болгарином.

Горбачов відповів, дуже повільно, англійською мовою:

— Це не відповідний форум для такого типу розмови.

— Дозволю собі вже попрощатися, — відповів Нерон, кивнувши головою. Він підняв руку, після чого його дружина відразу ж встала з-за столу своїх знайомих і попрямувала за ним до виходу.

— Пречудовий вечір, — звернувся він до загалу. — Дякуємо вам.

ЗАГАЛЬНИЙ ПЛАН. ВУЛИЦЯ НА МАНГЕТТЕНІ. НІЧ.

МОЛОДЦЮВАТИЙ ЧОЛОВІК, високий, м’язистий, років сорока, із дивовижно, не по літах сивим волоссям, попри нічну пору в сонцезахисних окулярах-авіаторах, хтось, хто міг би бути інструктором із тенісу або персональним тренером, та його подруга, дрібна БІЛЯВКА, яка нагадує іншу персональну тренерку, ідуть Бродвеєм у бік Юніон-сквер, повз кінотеатр «Ей-Ем-Сі Ловз» на Дев’ятнадцятій вулиці, повз магазин килимів «Ей-Бі-Сі Карпет», повз третє, передостаннє місце розташування «Фабрики» Енді Воргола у 860 будинку на Бродвеї, а потім повз її друге місце розташування в Декер-білдинґ на Шістнадцятій вулиці. З огляду на те, що вони самі, без охорони, він, швидше за все, не є жодним мільярдером і не має великої червоної яхти чи гіперкара за півтора мільйона доларів. Це просто чоловік, що гуляє з дівчиною споночілим містом.

Грає музика. Всупереч можливим очікуванням, це боллівудська пісня «Ту гі мері шаб ге», слова якої подані в субтитрах. Лише ти — моя ніч. Ти єдина — мій день. Пісня походить із випущеного 2006 року фільму з Канганою Ранаут. Фільм називається «Гангстер».

НАРАТОР (ГОЛОС ЗА КАДРОМ)

За даними «Нью-Йорк Таймз», убивства в Америці досягли тривожного піку в 1990-х, але тепер є одними з найнижчих в історії. Існують побоювання, що епідемія героїнової наркоманії й відродження бандитизму може знову підняти їхню кількість у деяких містах: Чікаґо, Лас-Веґасі, Лос-Анджелесі, Далласі, Мемфісі.

Однак, що надихає оптимізмом, у Нью-Йорку цей показник із року на рік зменшується на двадцять п’ять відсотків.

Чоловік в окулярах-авіаторах і жінка з мускулястими руками тепер перетинають парк, проходячи між пам’ятником Джорджу Вашингтону та входом до станції метро.

Пісня лунає далі, наростаючи, субтитри вже непотрібні:

ПІСНЯ

О-о-о-о-о-о-о-о

О-о-о-о-о-о-о

О-о-о-о-о-о-о-о

О-о-о-о-о-о-о

Коли МОЛОДЦЮВАТИЙ ЧОЛОВІК та БІЛЯВКА минають вхід до станції метро, звідти стрімко виходить ДРУГИЙ ЧОЛОВІК у мотоциклетному шоломі, дістає пістолет із глушником і стріляє один раз МОЛОДЦЮВАТОМУ ЧОЛОВІКОВІ в потилицю; коли той падає й БІЛЯВКА відкриває рот, щоб закричати, він притьмом стріляє також у неї, один раз, прямо межи очі. Вона падає на коліна й залишається так лежати — з похиленою головою, на колінах, без ознак життя. МОЛОДЦЮВАТИЙ ЧОЛОВІК лежить перед нею долілиць. ДРУГИЙ ЧОЛОВІК відходить швидко, але не біжить, до рогу Чотирнадцятої вулиці та Юніверсіті-плейс, повз зону для гри в шахи, все ще зі зброєю в руці. Нікого з шахістів немає — надворі глупа ніч. Однак, на нього чекає МОТОЦИКЛІСТ. Чоловік жбурляє пістолет у смітницю на розі, підсідає на мотоцикл, і вони від’їжджають. Лише після того, як мотоцикл зникає з очей, із патрульних автомобілів, запаркованих по периметру площі, висідають ПОЛІЦІЯНТИ й підбігають до вкляклої на колінах жінки й чоловіка на землі.

Перехід.

ІНТЕР’ЄР. СПАЛЬНЯ НЕРОНА ҐОЛДЕНА. НІЧ.

ВАСИЛІСА міцно спить у широкому ліжку з позолоченим узголів’ям, оздобленим у стилі рококо. Очі НЕРОНА також заплющені. Тоді, за допомогою СПЕЦЕФЕКТУ, він «залишає своє тіло» й підходить до вікна. Його примарне єство напівпрозоре. Камера, розташована за ним, дивиться крізь нього на важкі портьєри, які він дещо розсуває, щоб виглянути в Сади. «Справжній» НЕРОН далі спить у ліжку.

НЕРОН (ГОЛОС ЗА КАДРОМ)

Коли я тепер промовляю, я все ще перебуваю при цілком здоровому глузді. Я знаю, що на пізнішому етапі моєї історії моє психічне здоров’я буде поставлене під сумнів, і, можливо, не без підстав. Але не тепер, це буде згодом. Ще є час визнати мою дурість і признати, що вона виставляє мене в поганому світлі. Так легко дати задурити собі голову гарненьким личком! Тепер я усвідомлюю глибину її корисливості, холод її розрахунку, а отже, і її серця.

НЕРОН-привид спокійно повертається до ліжка, «влягається» у «справжнього» НЕРОНА, і залишається лише один НЕРОН із заплющеними очима поруч із розіспаною дружиною.

Її мобільний телефон починає дзвонити в режимі вібросигналу. Вона не прокидається, щоб відповісти.

Телефон вібрує вдруге, і цього разу Нерон, не рухаючись, розплющує очі.

За третім разом ВАСИЛІСА прокидається, зітхає й сягає рукою по телефон.

Вона цілком пробуджується зі сну, сідає в ліжку і нажахано притискає вільну руку до щоки. Дуже швидко говорить російською, ставить запитання. Потім мовкне й відкладає телефон.

Якийсь час вони залишаються у своїх позах: вона сидить із виразом шоку на обличчі, він спокійно лежить горілиць із відкритими очима й дивиться на стелю.

Тоді вона повільно повертається, щоб подивитися на нього, і вираз її обличчя змінюється. Тепер єдиною емоцією, позначеною на ньому, є страх.

Ніхто з них не озивається.

Перехід.

Частина II

15

З приводу мишей і велетнів, процентів і мистецтва

Апу Ґолден почув про велике скупчення протестувальників проти знахабнілих банків, що окупувало один із парків у Фінансовому кварталі, і коли пішов туди розглянутися, убравшись, аби занадто не виділятися, в панаму, шорти хакі й гавайську сорочку, його зачарував карнавальний характер збіговиська: бороди, поголені голови, випозичальня книжок, поцілунки, запахи, активісти-запаленці, навіжені старпери, куховари, старі та молодь.

— Там, схоже, навіть поліцаї посміхалися, — розповідав він мені потім. — Ну, якщо по правді, не всі, бо решта належали до того звичного типу кроманьйонців, на вигляд яких кидаєшся на інший бік вулиці.

Подія сподобалася йому і з візуального, і з літературного боку: декламування поезії, змайстровані зі старих картонних коробок транспаранти, вирізані кулаки й складені у V-жесті долоні, а найбільше вразила його підтримка, якою оточили протестувальників покійні велети.

— Так дивовижно, — розповідав він мені, — бачити, як Ґьоте лежить серед спальників, Ґ. К. Честертон стоїть у черзі по суп, а Ґанді безшумно аплодує, тріпочучи повернутими вгору пальцями — звичайно ж, він тут Ганді, бо ніхто вже не дбає про правопис, це такий буржуйський відстій. Навіть Генрі Форд — і той там, і його слова пульсують у натовпі за допомогою техніки