read-books.club » Любовні романи » Мелодія кави у тональності кардамону 📚 - Українською

Читати книгу - "Мелодія кави у тональності кардамону"

223
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мелодія кави у тональності кардамону" автора Наталія Гурницька. Жанр книги: Любовні романи / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 39 40 41 ... 129
Перейти на сторінку:
надто до неї подібне.

Розпаливши п’єц, Адам підійшов ближче.

— Я ненадовго залишу тебе саму. Маю термінову справу.

Нічого не відповівши, Анна з тугою глянула кудись у вікно. Усі ці безкінечні очікування починали її насторожувати. Невже так буде завжди? Не надто ж райдужні перспективи на неї чекають. І чого на її долю випало саме таке кохання?

— Доведеться ще трохи потерпіти, — інтуїтивно вловив її настрій Адам. — Декілька днів поживеш у мене, а потім я відвезу тебе до своєї сестри. Вона вже повернулася до Львова… Не бійся, надовго ти там теж не залишишся. Я знайду тобі місце компаньйонки при якійсь старшій пані, а це вже доволі стале становище для такої дівчини, як ти.

Не відчувши жодного захвату від цієї новини, Анна проте знов промовчала. Чергова проблема на її голову? А може, справді стане краще?

У непевному світлі свічки Адам спробував роздивитися її обличчя.

— Тобі просто треба звикнути до змін… Шкода, що зараз я не можу залишитися з тобою. Маю декілька ділових зустрічей і не можу відкласти їх на інший час. Я не планував, що ти будеш тут сьогодні.

Анна якось непевно усміхнулася.

— Тоді повертайтесь швидше. Тепер я вже не люблю залишатись сама.

Адам кивнув.

— Якщо мене довго не буде — не чекай. Лягай спати. Маю ще зустрітися з Терезою. Треба нарешті переговорити з нею про тебе. Дивись тільки — не вчуди тут чогось і нікуди не зникай.

Слабо усміхнувшись, Анна кивнула у відповідь. Звичайно, після всього, що сталося, він уже не вірить у її розсудливість. Добре, що хоч тітка не відмовилася від неї. Навіть листа написала.

Провівши Адама та зачинивши за ним двері, Анна витягнула лист із рукава сукні. Якийсь час замислено крутила його у руках, тоді присіла біля столу, поклала лист перед собою і не змогла примусити себе прочитати його. Виявляється, втратити родину — це зовсім не легко. Це як втрата часточки власного життя або спогадів. Коли вислизає з рук, особливо гостро відчуваєш його справжню цінність.

Вона трохи ближче присунулася до свічки. Від її схвильованого подиху полум’я мінилося, тремтіло і робило тіні від предметів на столі та від схиленої над листом голови ще химернішими.

Розгладивши долонею аркуш, Анна спробувала зосередитися на листі. Рядочки нерівні, виведені похапцем, подекуди нерозбірливо, плутано. Здається, все це написано в останню мить і в не надто зручних умовах.

Намагаючись подолати в собі хвилювання, вона почала читати:

«Те, що ти зробила, — хай тобі Бог простить. Молитимусь за тебе і за себе, бо й сама через тебе маю гріх. Мала б раніше все це побачити і тебе порятувати, але прогледіла і тепер пізно зарадити твоїй біді. Павло має до тебе великий жаль. Нехай йому то трохи перегорить, а тоді я поговорю з ним. Думаю, ти могла б повернутися додому. Нам тут вдалося приховати твій сором… Дуже тебе, дитино, прошу — опам’ятайся. Нащо тобі таке життя? Чи ж він того вартий? Згадай, чого тебе вчили вдома і з якої ти родини. Піди до церкви, висповідайся і живи інакше. Зичу тобі лише добра і дуже сподіваюсь, що ти мене послухаєшся. Хай тебе, дитино, Матір Божа в опіці має».

Відклавши листа, Анна насилу примусила себе не розплакатися. Після того, як стала коханкою Адама, навіть не сподівалася на таку ласку від тітки. Невже та ще й досі шкодує її?

Ковтнувши гіркий клубок, який раптом підкотився їй до горла, Анна не втрималась і поцілувала лист. Як добре, що хоч комусь із родини все ще залежить на її долі. Іноді не так важливо отримати допомогу, як знати, що хтось дуже сильно хоче тобі допомогти.

Обережно склавши лист, Анна відклала його вбік. Ні, додому вона не повернеться. Тепер, знаючи так багато про вуйка, не змогла б мешкати з ним під одним дахом.

Намагаючись відволіктися від неприємних думок, вона підійшла до вікна. Визирнула на вулицю. Порожньо, тихо, засніжено. Клапоть темного неба над колодязем внутрішнього подвір’я і тьмяне світло у вікні навпроти. Десь інакше життя, інакші клопоти, зрозуміліші почуття, а в її власному житті — знов лише непевність.

Вона оперлася ліктями на підвіконник. Порух вітру чи, може, крижаних скалок пробіг засніженим подвір’ям і потонув у сірій імлі. Навіть на тлі білого снігу передвечірня невиразність предметів давно загубилася в темряві та спокої нічного міста.

Щонайменше це жорстоко — ось так залишати її саму.

Розстеливши ліжко, Анна перевдягнулася в тоненьку мережану сорочку і, дмухнувши на свічку, прослизнула в ліжко. Сьогодні не почувалася тут ані затишно, ані впевнено і, намагаючись заснути, довго крутилася в ліжку. Врешті за якийсь час таки задрімала, проте невдовзі прокинулася від того, що хтось відчиняє двері. Адам? Яка ж то година?

Намагаючись не шуміти, Адам скинув із себе хутро, струсив з нього сніг і обережно зайшов у кімнату. Навпомацки підійшов до столу, так само навпомацки знайшов свічку, засвітив її, переніс на нічний столик.

Від світла вії Анни ледь помітно затремтіли, але сама вона так старанно продовжувала спати, що Адам відразу зрозумів — вона давно не спить.

Нахилившись, він усміхнувся і торкнувся поцілунком її плеча. Була такою теплою, затишною і розімлілою від сну, що насилу стримався, щоб негайно не згребти Анну в обійми та не налякати надто стрімким натиском.

Розплющивши очі, вона невпевнено усміхнулася йому.

— Здається, я таки заснула.

Адам із насолодою вдихнув запах її волосся.

— Сподіваюсь, я не перервав тобі якогось гарного сну? Сам дивуюсь, що кудись ходив. Так багато часу намарно втратив. Доведеться наздоганяти.

Злегенька торкнувшись руки Адама, Анна промовчала. Після сну в розігрітому помешканні їй було гаряче, а його шкіра була такою приємно-прохолодною на доторк, що вона мимоволі присунулася ближче. У відповідь Адам якось аж надто міцно пригорнув її до себе, проте Анна не попросила його бути обережнішим. Бажання належати коханому чоловіку не залишало місця для наївних прохань. Ковзнувши долонями по його плечах, вона почала розв’язувати краватку. Не була надто вправною, проте не зніяковіла, лише тихенько розсміялась і за хвилю заходилася розщіпати ґудзики на сюртуку та камізельці. Яка різниця, що вона вміє чи не вміє робити, головне — вона робить саме те, чого хочеться їм обом, і що в темряві ночі поступово губляться всі проблеми та непорозуміння, а те, що відбувається, уже не лякає — є чимось природним, зрозумілим, таким, без чого неможливо обійтися. Напевно, коли любиш — інакше не буває…

Втомлена, у напівсні, Анна пригорнулася

1 ... 39 40 41 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мелодія кави у тональності кардамону», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мелодія кави у тональності кардамону"