Читати книгу - "Що впало, те пропало"

— Ні.

— Передзвони їй і скажи, що я зв’яжуся з нею, як тільки закінчу тут.

— Обережніше там, добре?

— Я завжди обережний. — Холлі знає, що це не зовсім так. Чотири роки тому він якимось дивом не загинув від вибуху, разом із братом Барбари, Джеромом, і самою Холлі. А ось кузині Холлі не пощастило. Хоча це було раніше. Ходжес, який був більш ніж наполовину закоханий у Джейні Паттерсон, досі горює. І досі звинувачує себе. Зараз він сам про себе дбає, адже думає, що саме цього хотіла б Джейні.

Він радить Холлі триматися й повертає айфон на ремінь, на те місце, де він носив свій «Глок»[33] до того, як вийшов у відставку. У відставці він постійно забував десь свій мобільний, але ті часи давно минули. Те, чим він зараз займається, звичайно, не жетон носити, але теж непогано. Узагалі-то, до тенет «Що впало, те пропало», як правило, потрапляє лише дрібна рибка, але сьогодні це блакитний тунець, і Ходжес у захваті. Він бачить великий день розплати, але не це головне. Він має справу — ось що головне. Його доля й призначення — ловити таких хлопців, як Олівер Медден, і він має намір займатися цим, поки є сили. Якщо пощастить, у нього є на це років вісім-дев’ять, і він збирається цінувати кожен день. Ще він гадає, що й Джейні бажала б для нього такої долі.

Він так і чує, як вона каже йо, кумедно морщачи ніс.

Барбара Робінсон теж ледве не загинула чотири роки тому; вона пішла на той фатальний концерт із матір’ю і купкою подружок. Барбс була життєрадісною, щасливою дитиною тоді, і є життєрадісним, щасливим підлітком зараз — він бачить її іноді, коли заходить перекусити до Робінсонів, тільки зараз, коли Джером завжди на заняттях, це відбувається рідше. Хоча, можливо, Джером повернувся на літні канікули? Він при нагоді дізнається в Барбари. Ходжес сподівається, що вона нікуди не встрягне. Навряд чи. Вона з хороших дітей, таких, які переводять бабусь через дорогу.

Ходжес розгортає салат, зрошує його низькокалорійним соусом і починає наминати. Він зголоднів. Голодним бути добре. Голод — ознака здоров’я.

2

Морріс абсолютно не відчуває голоду. Бублик із вершковим сиром — от і все, що він спроможний подужати під час обіду, та й той не весь. Коли тільки-но звільнився, жер, як свиня: Біг-Маки, торти-мурашники, піцу шматок за шматком — усе те, чого йому так хотілось у в’язниці, але це було до того, як він одного разу необачно зайшов до «Сеньйора Тако»[34] у Лоутавні й потім усю ніч блював. У молодості в нього ніколи не було проблем із мексиканською кухнею, а молодість здавалася такою близькою, якусь годину тому, але ніч, яку він провів на колінах у молитвах перед порцеляновим вівтарем, відкрила йому очі на правду: Моррісу Белламі п’ятдесят дев’ять, і він на порозі старості. Найкращі роки життя були розтрачені на фарбування джинсів і лакування столів і стільців, які продавалися в магазині при Венсвілльській в’язниці, а ще на складання листів для нескінченного потоку кримінальників у тюремних комбінезонах.

Зараз же він перебуває у світі, якого не впізнає, у світі, де кіно показують на екранах циклопічних розмірів, званих «Аймекс»[35], де на вулицях усі або ходять у навушниках або витріщаються в маленькі екранчики. Де в кожному магазині за тобою спостерігають телекамери, і де ціни на такі звичайні речі, як наприклад хліб, який коштував п’ятдесят центів буханець, коли він сів у в’язницю, настільки високі, що здаються просто нереальними. Змінилося все, і його наче засліпило яскравим сяйвом. Він відстав від часу, який безнадійно втік уперед, й орієнтований на в’язницю розум уже ніколи його не наздожене.

Як і тіло. Коли він уранці підводиться з ліжка, воно не гнеться, а коли ввечері лягає — болить; найімовірніше, починається артрит, припускає він. Після тієї ночі блювання (а коли Морріс не блював, він справляв нужду коричневої водою), його апетит просто помер.

Апетит до їжі принаймні. Він думав про жінок — чи міг він не думати про них, коли вони скрізь, молоді й майже голі від спеки раннього літа? — Але в його віці отримати дівчину молодшу за тридцять можна, тільки якщо заплатити за неї, а похід до закладу, де укладаються такі угоди, означав би порушення умов дострокового звільнення. Якщо його спіймають, він оком не встигне кліпнути, як знову опиниться у Вейнсвіллі, а записники Ротстайна так само залишаться на тому нічийному клаптику землі, ніким не прочитані, крім автора.

Він знає, що вони все ще там, і від цього на душі стає ще гірше. Пристрасне бажання відкопати їх і нарешті забрати собі було тією константою, що доводить до божевілля, як уривок мелодії (Мені потрібна подруга, щоб не звела мене з розуму-у-у), який застрягає у твоїй голові й не виходить, але поки що він суворо дотримувався правил, вичікуючи, коли спостерігач від комісії трохи розслабиться й втратить пильність. То було Євангеліє від Воррена Дака Дакворта, передане йому, коли Морріс уперше отримав право на умовно-дострокове звільнення.

«Спочатку тобі потрібно бути суперобережним, — сказав йому Дак. Було це перед першим слуханням справи Морріса та першою появою мстивої Кори Енн Хупер. — Наче по яйцях ходиш. Тому що, розумієш, цей паскудник з’явиться тоді, коли ти найменше його чекатимеш. Запам’ятай це. А якщо спробуєш утнути щось таке, що вони можуть визнати як сумнівну поведінку — це у них така категорія є, — краще зроби це після того, як до тебе зненацька наскочить перевіряльник. А потім уже, як карта ляже. Уторопав?»

Морріс уторопав.

І Дак таки мав рацію.

3

Не пробувши вільною людиною (точніше, майже вільним) і ста годин, Морріс повернувся до старого багатоквартирного будинку, де тепер мешкав, і натрапив на перевіряльника, що сидів на ґанку й курив сигарету. Розмальована графіті цементно-шлакоблочна коробка, яку люди, що живуть у ній, називали Елітний гнидник, перебувала на утриманні штату й була однією здоровенною консервною банкою, забитою торчками, що видужують, п’яницями й достроково звільненими зеками, такими, як він сам. Морріс уже зустрічався зі своїм перевіряльником сьогодні опівдні й був відпущений на всі чотири боки після декількох обов’язкових питань і кинутого на останок До зустрічі за тиждень. Це був не наступний тиждень і навіть не наступний день, але ось він, тут як тут.

Елліс МакФарланд